Продовжуємо вести наш щоденник мандрівок. Цього разу вкотре улюблене місто – Львів. З 16 по 20 вересня традиційно відбувся найбільший професійний бібліотечний форум в Україні. Його у п’ятнадцяте поспіль організує громадська організація ВГО Українська бібліотечна асоціація.
Цього року темою стала «Бібліотека: довіра і відповідальність». Так, говорили про відповідальність бібліотек як інституцій, перед суспільством і довіру до них з боку користувачів, влади, міжнародної професійної спільноти.
Дуже важко оцінювати наскільки вдало пройшов форум, якщо ти працюєш в його оргкомітеті [легкий сарказм]. Тобто разом з колегами все це вигадали, організували та ще й промодерувати половину дискусійних платформ 😊
Отож, рефлексії.
Відрадно відчувати, як українські бібліотекарі набувають суб’єктності в міжнародній спільноті – нас не лише чують, а й наполягають на тому, що у нас є чому повчитися колегам з Європи. Підтвердження тому ми почули з вуст колег з Великої Британії під час сесії, присвяченої проєкту міжнародної співпраці між британськими та українськими бібліотеками – «Бібліотеки-посестри». Говорили про можливості і здобутки, ділилися своїм досвідом завдяки співпраці з британськими колегами. Цей проєкт – про підтримку, професіоналізм у найскладніших ситуаціях. Маємо зазначити, що за змістом роботи наші, навіть маленькі бібліотеки, не поступаються своїм колегам з Великої Британії.
«Громадянська наука та бібліотеки: що це таке і чому це важливо». Основним спікером цієї сесії став Томас Каарстед, заступник директора бібліотеки та директор і співзасновник Центру знань громадянської науки Університету Південної Данії . Оскільки в Україні бібліотекарі лише розпочали свій шлях із розвитку громадянської науки, знайомство з досвідом данських колег із бібліотеки Університету Південної Данії стало корисним і дозволили порозмірковувати над тим, що можуть зробити українські бібліотеки в цьому напрямку. Презентація пана Томаса лише підтвердила, що українські бібліотекарі достатньо кваліфіковані, щоб взяти на себе це завдання.
А присутність наживо на підбитті підсумків Форуму Томаша Фолтина, генерального директора Національної бібліотеки Чеської Республіки, лише підтвердила нашу впевненість, що ми маємо повагу серед зарубіжних колег, які наразі реалізують проєкти з цифрової грамотності, які українські бібліотеки розпочали ще 2020 року. Тобто ми давно уже не лише навчаємося, а й створюємо тренди. А ще говорили про лідерство та відповідальність в бібліотечній спільноті.
Просто у захваті від презентації «Міська бібліотека Ґютерсло – простір ідей: локально, дигітально, геніально» від німецьких колег, яку організували у співпраці з партнерам УБА, – Goethe-Institut Україна. Директорка бібліотеки Зільке Нірманн з 2015 року керує ТОВ «Міська бібліотека Ґютерсло», учасниками якого є місто Ґютерсло та Фонд Бертельсманна. Тож ми почули досвід про те, що бібліотеки можуть бути не лише на фінансуванні у держави, а й існувати в інших інституційних формах – як акціонерні товариства або громадські об’єднання. Тепер, коли ми все більше говоримо про реформу галузі культури в Україні, досвід німецьких колег не лише цікавий, а й корисний. У голові взагалі зародилася думка: а чи не ризикнути спробувати змінити форму існування нашої бібліотеки в умовах, коли підтримка з боку органу самоврядування на розвиток інституції практично припинилася?
Одна з центральних дискусій форуму: «Кодекс етики бібліотекаря: чи змінюються вічні цінності?». Війна, конфіденційність і безпека; декомунізація, дерусифікація, свобода доступу і цензура; розвиток штучного інтелекту і питання академічної доброчесності; кібербезпека та інформаційна гігієна; деокупація і колабораціонізм – виклики сучасності вимагають переосмислення професійних принципів. Чи відповідає чинний Кодекс етики бібліотекаря реаліям сьогодення? Чи здатен він захищати фахівця і користувача в умовах турбулентного світу? Про все це відверто говорили з колегами.
«На мою думку, Україна і тут формує нові тренди в світі, що швидко змінюється, на жаль, не в кращий бік. Чи має Кодекс етики українського бібліотекаря відповідати толерантних вимогам міжнародної професійної спільноти? Питання відкрите. На мою думку – ні. Толерантне ставлення до російських бібліотекарів або закриття очей на колаборацію та ворожі наративи у власній професійній спільноті має бути відторгнено нашим Кодексом етики, навіть, якщо ми порушуємо норми, задекларовані ІФЛА», – говорить пані Світлана, ґуд директорка.
А родзинкою Форуму стала низка подій в межах проєкту «Читаємо Україну: шлях до себе через літературу», організованих за підтримки Українського інституту книги. Разом із зірковими гостями Олегом Криштопою, Мар’яною Савкою, Тетяною Белімовою, Мар’яною Маркеловою говори про деколонізацію, формування свідомості через книги і бібліотечні простори.
І це далеко не все. Форум включав спеціальні сесії, присвячені розвитку технологій ШІ в бібліотеках, бібліотечно-інформаційній освіті, взаємодії з читачами, у яких виникають проблеми з читанням, про організацію на базі бібліотек навчання з цифрової грамотності та надання державних послуг онлайн. А ще організували показ документального фільму «Рози. Фільм-Кабаре» з колекції фільмів Мережі DOCU/CLUB ГО «Докудейз» і благодійний концерт на підтримку ЗСУ.
Усе це зробили просто бібліотекарі, просто у вільний від роботи час, без підтримки з боку профільного міністерства. Це ще раз довело нам самим, що ми маємо великий експертний потенціал і неабиякі організаційні навички. На жаль, цей потенціал бібліотек подекуди впритул не бачать наші можновладці, особливо на місцевому рівні, які все частіше намагаються просувати ідею розмиття бібліотек у якихось вигаданих Центрах дозвілля та культурних послуг.
«Але сподіваюся, що й цього разу всі ці ідеї зазнають поразки. Українські бібліотеки мають велику повагу на міжнародній арені та певну довіру всередині країни, тож вистоїмо і цього разу. А ще було дуже радісно побачитися і обійнятися. Ми вкотре зрозуміли, що онлайнова частина таких форумів може лише підсилити, але не замінити професійні зустрічі. Видихаємо і уже починаємо готувати наступний форум», – підсумовує пані Світлана.