8 травня ми відзначаємо День пам’яті та примирення. Відтак цього дня вшановуємо пам’ять усіх жертв Другої світової війни 1939–1945 років. Чому саме 8 травня? На це маємо кілька відповідей. По-перше, доєднуємося до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні і пошановуємо всіх борців із нацизмом, жертв війни. По-друге, нагадуємо, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами – націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР.
Шкода, що не про(пере)читав цю книгу під час ковіду. ''Протистояння'' Стівена Кінга — це історія апокаліпсису, причиною якого став вірус. Штучно створений супергрип в якійсь секретній підземній лабораторії десь на теренах Америки.
”Ведмеже місто” або ж Björnstad, як він зветься в оригіналі, – дуже гарний роман насправді. Але ж який нудний, Господи. Здавалося б, немає жодного рядку, від якого ти не отримуєш якесь читацьке задоволення, але водночас загальне оповідання тягнеться і тягнеться. Повільно. Але потім темп набирає обертів. Усе приховане ллється і ллється, тільки встигай читати. І це добре.
Якби я прочитала цю трилогію декілька років тому, то, скоріше за все, вона здалася б мені однаково страшною і нереальною, а, отже, далекою. Проте реальність після 24 лютого, а до того гібридна війна, а перед тим 300-літня українська боротьба з росією = срср = російською імперією, змінили ставлення до багатьох речей, зокрема і до тексту китайсько-американської письменниці Ребекки Кван.
Це сильна історія, майстерно написана та непогано перекладена (зі всіма матюками Стівена — без пуританських пом'якшень). І зауважу, що це об'єктивна оцінка, на яку жодне хворобливе марення не вплинуло. Книгу варто читати в будь-якому стані – хворіти при цьому геть не обов'язково. Утім, якщо ви якраз таки хворієте або плануєте найближчим часом добряче прилягти, то за таких обставин наполегливо-таки раджу — прочитайте, вам сподобається. Це як екранізація Гаррі Поттера — під Різдво смакує особливо, але й улітку дивитися можна.
Беруся за книгу, яка справила дуже яскраве враження на світ ще у 90х роках. Тоді «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» активно перекладали, перевидавали різними мовами і навіть уводили до університетських програм. Натомість в Україні книга з’являється аж через 30 років після шаленого успіху. Ні-ні, у нас вона теж успішна й навіть приголомшлива. Але, Йосип голий, 30 років!
Ця ЛітОглядка далася важко. Передусім через те, що дібрати влучні слова, які б точно й правильно описали змісти книги Тетяни Пʼянкової «Вік червоних мурах», складно. Але це лишень тому, що говорити про трагедії цілого покоління страшно. Проте пані Тетяна напрочуд смілива. Тож, будьмо сміливими й ми!
Кожне слово передбачає певний зміст, що в нього був закладений кимось колись (у кожного слова є деміург), але не враховує всі ті численні пертурбації, що відбудуться з ним під плином часу, передуючи його зникненню за той лінгвістичний обрій, звідки доноситься хіба що легкий запах шовкопряда.
«Як добре, що все скінчилося історією про горилу». Приблизно з такою думкою перегортую останню сторінку «Лінгвістики на карті світу». До цього був жвавий танок бджолиних дупок як спосіб спілкування бджілочок, і мені здавалося, що веселішого завершення цієї багатошарової оповіді просто й годі шукати.
Вітаю вас на загадковому острові Еея, що знаходиться на краю Океана. Вирушаємо стежками давньогрецької мітології, аби познайомитися з непересічною і дещо небезпечною особистістю і, о Зевсе всемогутній, ні разу не смертною.
А чи знаєте ви, як живеться богам та богиням у сучасному світі? Де вони мешкають та навчаються, чи вміють вони кохати або дружити? Які виклики перед ними ставить Колесо Долі? І взагалі хто це – ті пихаті божества? Якщо вам так само цікаво досліджувати мітологію, як і мені, не лише за описом у старих підручниках, а і з точки зору сучасного українського пера, то я пропоную зануритися у фентезійний світ книг Наталії Матолінець, а саме прочитати роман «Академія Аматерасу».
«Танці з кістками» Андрія Сем’янківа влаштували справжню провокацію в моїй голові. З одного боку – це багатошарова історія становлення ідеального вбивці. З іншого – найгостріший саспенс (хоча критикиня Ганна Улюра його пристність там заперечує), пронизливий, моторошний, огидний, який розчиняється у трилері, фікшені та містерії заразом. До цього всього плюсується означення медичного трилера.
Не оминути книгу з такою назвою. Особливо в наших реаліях. А коли авторка родом із Луганської області – то й поготів. Можливо, саме тому їй, як і нам, читачам, болить? «Ця історія може змінити і Тебе, якщо Ти наважишся дослухати її до кінця», – саме так розпочинається роман нашої землячки Євгенії Сенік. Тож, якщо ви готові сміливо зазирнути не лише в середину себе, а й в спіралі історії – просимо! Ця ЛітОглядка саме для вас.
Говорити з дітьми про важливе іноді складно, але необхідно. І щоб полегшити цей процес, можна звернутися за допомогою до дитячої літератури. Особливо, якщо книжка «оснащена» не лише цікавою історією, а й психологічними вправами, історичною довідкою та питаннями для обговорення. І це я про книжки Надійки Гербіш «Яблука війни» та «Ми живемо на краю вулкана» від видавничо-освітнього проєкту «Портал». І хоча ці твори передусім призначені для школярів від 7 до 11 років, та, завіряю вас, дорослим теж буде не лише цікаво, а й корисно.
Добре, коли книжка потрапляє на бібліотечну поличку, краще – коли це збірка сучасної української поезії, вірші якої хочеться читати й перечитувати. Це я, якщо коротко, про збірку Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну», яку ми отримали від благодійного фонду «Бібліотечна країна». Але коротко писати далі не вийде, тому пристебніться, ми вирушаємо.
3 червня – День Луганської області, якій виповнюється 85 років. По-особливому це свято сприймається сьогодні, коли дім знаходиться в окупації російської армії, а ми чекаємо поки над нашими містами замайоріє синьо-жовтий прапор. Але завжди можна повернутися додому бодай подумки, у нагоді ж можуть стати твори художньої літератури. Луганщина серед цих рядків справжня: непроста, неоднорідна, але так само рідна й бажана.
Що може відволікти від буремних реалій сучасної України? Буремні вигадки сучасної України. Хоча чи зовсім історія Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма» така вже й фантазія? Спробуємо з’ясувати разом. У будь-якому разі книга виконує свою місію – ви не зможете відірватися від читання, бо роман комбінує в собі елементи кількох жанрів: соціальної драми, містичного трилера та детективу. Через це «пітьма» є цікавою для читачів різних жанрів так само сильно, як пітьма – привабливою для персонажів твору.