24 серпня Україна відзначає своє найбільше державне свято – День Незалежності.
Цього дня ми вшановуємо виняткову історичну подію – проголошення 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української РСР незалежності України та народження сучасної української держави.
Незалежність і воля споконвіку були для українців не просто словами, а життєво важливими цінностями. Вони надихали боротися, вистоювати у найважчі часи та берегти свою ідентичність навіть у періоди бездержавності. Адже найвищий вияв свободи народу – можливість самостійно визначати власне майбутнє та будувати свою державу.
Історія України переконливо доводить: прагнення до свободи живе в українцях крізь покоління. Сьогодні ми знову щодня захищаємо свою незалежність, культуру, мову та право бути собою.
І варто пам’ятати: нація формується не лише на полі бою чи сторінках історії – вона живе в культурі, мові, пам’яті та книгах.
Тож до Дня Незалежності ділимося з вами добіркою 35 книг, написаних у період незалежності України. Це твори, які допомагають краще пізнати себе, свою країну та сучасну українську культуру.
Проза про війну
Тамара Горіха Зерня «Доця». Роман про війну на Донбасі з перспективи цивільної жінки, який чесно й емоційно розповідає про страх, відповідальність і внутрішню трансформацію людини в умовах війни. Це книга про любов до країни, про безумовну відвагу знайти своє і нікому не віддати, що відзначена премією «Книга року BBC-2019».
Сергій Жадан «Інтернат». Через історію вчителя, який йде через лінію фронту, щоб забрати племінника з інтернату, показує війну без пафосу, в її звичайних обличчях простих людей.
Валерій Пузік «З любов'ю тато». Ця книжка – це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.
Артур Дронь «Гемінґвей нічого не знає». Збірка короткої прози, що стала свідченням солдата про досвід великої війни. У ній переплітаються віра на фронті й братерство між побратимами, страх і надія, смерть і любов. Артур Дронь відверто розповідає про власний травматичний досвід, який водночас може стати терапевтичним і для читачів. У його текстах оживає Господь Окопний, народжується Найновіший Завіт, а культурні опори – українська література, музика, символи – допомагають вистояти навіть у найважчі моменти.
Володимир Вакуленко-К «Я перетворююсь... Щоденник окупації. Вибрані вірші». Щоденник автора, який було знайдено під вишнею на подвір'ї було опубліковано посмертно. Це правдиві й цінні записи, які автор вів від початку повномасштабного вторгнення, під час окупації.
Поезія
Ліна Костенко «Триста поезій». Збірка об'єднала найкращі вірші авторки та стала настільною книгою для тих, хто любить українську поезію. Костенко вміє говорити про складне просто, про болісне – з гідністю.
Катерина Калитко «Орден мовчальниць». Портрет української жінки частіше визначає те, про що вона мовчить, ніж те, про що говорить. Та без досвіду цього мовчання не було би голосу, що звучить у цій збірці. Голосу, що обстоює право щиро мовити про гостре горе, поколіннєві травми, стереотипи та архетипи, корені в пекучому ґрунті, відвагу любові й розчарування порожнечею поза масками.
Юрій Андрухович «Листи в Україну. Версія XXL». До збірки увійшов майже увесь його поетичний доробок. Деякі вірші подано в оновлених версіях, що дає підставу вважати це видання особливим, остаточним, а отже канонічним.
Ярина Чорногуз «[dasein: оборона присутності]». Поезії Ярини Чорногуз – це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.
Павло Коробчук «Навій». У збірці зібрано поезії автора останніх п'яти років. Війна та мирне життя. Літо й лютий. Фронт і тил. Пам’ять і передчуття. Тексти Павла сплітаються в полотно, на якому вимальовується загальний візерунок – усе наше життя, яким воно було, яким є зараз.
Нонфікшн
Олександр Михед «"Я змішаю твою кров із вугіллям". Як зрозуміти український Схід». Автор пропонує своє дослідження кількох міст Донеччини та Луганщини, засноване не лише на сухих фактах і архівах, а й на розповідях місцевих жителів. Олександр руйнує міфи та розповідає справжню історію, знайомлячи читачів з дивовижним українським Сходом, де намагалися закріпитися інвестори з Великобританії та Бельгії, і який постійно був ласим шматком для імперської, радянської та сучасної росії.
Віра Курико «Вулиця причетних. Чернігівська справа Левка Лук'яненка». Це літературний репортаж про звичайних радянських людей (сусідів, друзів, колег, нових випадкових знайомих), яких система використала для повторного засудження дисидента Левка Лук’яненка, коли він мешкав із першою дружиною в Чернігові.
Вахтанг Кіпіані «Справа Василя Стуса». Документальне видання, що оголює правду про переслідування поета-дисидента радянською владою. Архівні матеріали справи, протоколи допитів, листи з ув'язнення та свідчення рідних складають страшну мозаїку тоталітарної машини і показують реальну ціну, яку українці платили за свободу слова та національну гідність.
Сергій Плохій «Брама Європи». Масштабне дослідження української історії від скіфських часів до здобуття незалежності. Науковець доводить, що Україна завжди була невід'ємною частиною європейської цивілізації та боролася за своє місце на континенті.
Богдан Логвиненко «Ukraїner. Країна зсередини». Видання демонструє країнознавчий вимір сучасної нонфікшн-літератури через історії людей, місць і локальних традицій. Вони показують різноманіття нашої Батьківщини й нагадують, що за кожним регіоном стоять живі долі та досвіди.
Історична художня література
Василь Шкляр «Чорний ворон». Їх називали бандитами, розбійниками, головорізами й навіть у прокльонах-анафемах забороняли згадувати їхні імена. Щоб убити у пам'яті упокореної маси ту ідею, за яку повстанці жертвували свої молоді життя. Авжеж, вони стріляли, вішали, палили, нищили, але кого? На їхньому бойовому чорному прапорі напис: «Воля України або смерть». Вони не вийшли з лісу навіть тоді, коли навкруги запанувала чужа влада і вже не було надії на визволення. Вони – залишенці – обрали собі смерть.
Володимир Лис «Століття Якова». Епічний роман про долю Якова Меха, який проживає майже століття української історії. Лис веде героя через революції, голодомори, війни та репресії, показуючи трагедію цілого народу через одну родину. Неймовірно сильна сага, що читається на одному диханні.
Тетяна П’янкова «Вік червоних мурах». Навесні 33-го голод у Мачухах досягає апофеозу. Перше канібальство, самосуди, психічні розлади на фоні недоїдання. Село деградує. Люди, доведені до відчаю, втрачають людську подобу, вони готові їсти все, аби вижити. І ось дві не знайомі між собою жінки, дві жертви свого часу, дві протилежні сторони великої темряви, що ім’я їй голод, опиняються на відстані простягнутої руки…
Софія Андрухович «Фелікс Австрія». Роман про Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття, де на тлі міста на кресах Австро-Угорщини розгортаються долі двох жінок. Їхні життя переплелися так тісно, як стовбури дерев у нерозривному зв'язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти. Андрухович створює атмосферний текст про епоху, яка для нащадків обросла міфами про ідилічне життя.
Оксана Забужко «Музей покинутих секретів». Це епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда – про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.
Жанрова полиця
Світлана Тараторіна «Дім солі». Спалахи – катастрофи нез’ясованого характеру – перетворили колись квітучий півострів Кіммерик на попіл. Дешт ― світ нового порядку. Мешканці землі, яким вдалося вижити, стали засоленими, а з летючої станції «Мати Вітрів» на померлий світ дивляться Старші Брати. Один із них, Талавір, отримує завдання розслідувати вбивство, а також знайти Золоту Колиску – таємничу зброю, розроблену вченим Мамаєм. Та, ступивши на висушену твердь Дешту, він уже не зможе повернутися. Талавір муситиме пройти випробування нищівною правдою, що виявиться страшнішою за гарячий всезнищенний суєр. Солоні гранули на скривавлених пучках древніх богів розкажуть свою історію, історію спопелілого світу…
Андрій Сем’янків «Танці з кістками». Відомий український медичний трилер, детектив від лікаря-блогера про патологоанатома, який потрапляє у світ незаконної трансплантації органів, порушуючи питання моралі, вибору та ціни життя, що здобув премію «Книга року BBC–2022».
Роман Буданов «Стахановський рух». У деокупованому донбаському містечку Юком зникає безвісти дослідник, який намагався попередити екологічне лихо, що загрожує регіону. Розшукати його мусить детектив Лео Багряний, і навіть попри те, що має екстрасенсорні здібності, зробити це буде непросто. Надто багато дивного відбувається в місті, що колись було для Лео рідним: юкомці чують потойбічні звуки, які прозвали Стогоном землі, люди зникають уже не вперше, на околицях знаходять понівечені тіла, а на кладовищі – розкопані могили. Хто або що насправді стоїть за моторошними вбивствами? Чи причетне до цього загадкове таємне товариство Стахановський рух? І що насправді шукав та що знайшов Стаханов глибоко під землею майже сто років тому?
Макс Кідрук «Нові Темні Віки. Колонія». Науково-фантастичний роман про спробу людства створити нову цивілізацію за межами Землі після глобальної катастрофи. Колонія, що мала стати простором розвитку й безпеки, поступово перетворюється на систему жорсткого контролю та прихованого насильства. Автор досліджує, як страх і технології змінюють уявлення про свободу, відповідальність і людяність.
Павло Дерев’янко «Аркан вовків». Український фентезійний роман, що не відпускатиме вас до останньої сторінки. 1845 рік, землі Українського Гетьманату, незалежної держави від часів Богдана Хмельницького. Юний Северин Чорнововк ступає на вовчу стежку і готується стати характерником та вступити до Сірого Ордену. Він той, хто йде за покликом серця, а поки мріє отримати золоту клямру з відлитим обрисом характерника Мамая і пережити перетворення – одну з найбільших містерій Ордену. Попереду перші випробування, знайомство з побратимами, перше кохання та розчарування, перші справжні завдання й випробування долі… Усе це на межі двох світів – реального та потойбічного, усе на межі двох сутностей – людської та вовчої.
Феміністичне
Оксана Забужко «Польові дослідження з українського сексу». Авторка прорвала табу в українській літературі, заговоривши про інтимне та політичне в одному контексті. «Польові дослідження з українського сексу» стали маніфестом нового погляду на жіночу творчість, де можна говорити про все відверто. Роман спровокував дискусії, змусив переосмислити роль жінки в літературі та суспільстві.
Марія Матіос «Солодка Даруся». Роман про буковинську жінку, чиє життя розривається між коханням, зрадою та родовими таємницями. Матіос розповідає про долі кількох поколінь на тлі історичних катаклізмів, про жінок сильних і водночас вразливих.
Ірена Карпа «Тільки нікому про це не кажи». Марґо давно живе в Парижі. Вона працює фотографкою. Любить красивий одяг, відриватися на вечірках та у секс-клубах. У рідному Києві залишився її дід, з яким у неї дружні стосунки і таємничий С., якого вона переконує переїхати до Парижа. У неї наче все є, але щось всередині не дає їй спокою. Вона хоче розібратися в собі і звертається до психолога. Професора, з яким вона працює їй порадив С. У той самий час Марґо дізнається з інтернету про Месника, серійного вбивцю, який вчиняє самосуд над ґвалтівниками, корупціонерами та іншими негідниками на її батьківщині. Про всі ці справи пише журналіст Сонік, але чи знає він, хто влаштовує ці розправи?
Євгенія Кузнєцова «Спитайте Мієчку». Мієчка –це образ сучасної жінки, яка намагається зрозуміти своє призначення і впоратися з тиском суспільства. Вона переживає складні стосунки з родиною, друзями та колегами, але намагається залишатися вірною собі. Читачі будуть спостерігати за її духовним зростанням, її невпинними зусиллями знайти баланс між особистим щастям і обов'язками перед іншими. В сюжеті переплітаються різні долі: Мія, що заручилась, але здається любить іншого, сестри Соломія і Ліля зі складними сімейними обставинами, вагітна кузина Марта, чоловік якої залишився в Індії. Усі в пошуках життєвого шляху і виходу із складних обставин.
Катя Бльостка «Так тобі і треба, або Чому у стосунках варто обирати себе». Блогерка та письменниця відверто ділиться історією свого життя, починаючи із дорослішання у маленькому селищі, підліткових сумнівів і невпевненості, перших побачень до сварок із чоловіком, досвіду материнства та моменту прийняття себе. Тут знайшлося місце для розмов про кохання, метеликів у животі, секс, стосунки із хлопцями, подругами та собою. Ця ностальгійна історія має не тільки біографічну цінність, а й мотиваційну. Авторка закликає стати головною героїнею власного життя, турбуватися й берегти себе, включаючи як дрібниці на кшталт смачної їжі, так і масштабніші речі, як от вихід із токсичних стосунків. Приправлена самоіронією, гумором, життєвістю та колоритною нецензурною лексикою, оповідь пропонує почати шлях до себе.
Книги про Луганщину
Сергій Жадан «Ворошилоград». Road-trip українською провінцією, де за кожним поворотом відкривається щось несподіване.
Лєна Лягушонкова «Мій прапор запісяв котик». Це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать».
Світлана Ославська «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого». Ці репортажі, за одним винятком, написані у 2020–2021 роках. Вони розповідають про Сєверодонецьк до повномасштабного вторгнення Росії. Читач дізнається про те, яким було і чим жило до 2022 року це місто Луганщини, місто на межі Донбасу і Слобожанщини; як воно переходило від ідентичності радянського промислового міста до усвідомлення себе містом у незалежній Україні. Одні репортажі розповідають про людей цього міста, інші – про локації, треті – про важливі для Сєверодонецька події, зокрема 2004-го і 2014 року. Авторка народилася і виросла в Сєверодонецьку, тому в цій книжці балансує між репортажним письмом і суб’єктивним, часом іронічним, поглядом на місто.
Павло Белянський «Бабуся вмирати не любила». Шахтарське селище. Три покоління однієї сім’ї. Люди, які намагаються жити у проміжках між війнами. «Бабуся вмирати не любила» – книга автобіографічна, тому що автор писав про свою родину. І водночас вона універсальна, бо описує події, явища, характери та долі, які дозволяють зрозуміти Донбас – і людей, які там живуть. Останніми роками цей регіон, здавалося, став розділом з нашого минулого, але тепер він перетворюється на розділ з нашого майбутнього. Нам буде легше розібратися в ньому, якщо ми в нього вдивимося. Книжка, яку ви тримаєте в руках, допоможе кожному зробити це.
Любов Якимчук «Абрикоси Донбасу». Це книга віршів, які захопили чисельних читачів по всьому світу. Ці вірші не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Завдяки перекладам та виконанню на церемонії «Grammy» вони стали частиною світового контексту. «Абрикоси Донбасу» смакують водночас солодко й гірко, як любов і гнів.