Ця вечірка лише для одного чи однієї, на те вона і закрита. Сподобалася ця метафора від авторів «Простими словами. Як розібратися у своїй поведінці». Порадила б цю книжку собі 20річній. Тоді це було виснажливе копирсання у власних діях, переконаннях, рішеннях і височезній скирті тривог, змішаних з невпевненістю і сумнівами. А згори цієї купи звісили нозі самообман, викривлення реальності та хмарище нерозкритих гештальтів.

Я не знала, як із цим впоратися самостійно, бракувало елементарно досвіду, потрібного оточення. А потім у моєму житті різко побільшало книг і цінних людей. Це щось на кшталт перевернутого догори дриґом світу, якому вдалося вивезти мене з тепличного стану і перекинути у простір, де вдається упорядкувати своє життя. Або хоча б збагнути себе.

Після 24 лютого психіка розпадається на мікрочастинки і до сьогодні це подекуди божевільний інтерактив зібрати все до купи. А «Простими словами…» є неначе відголоском з того життя – ніби вже такого далекого. На останній сторінці я збагнула, що аж ніяк це не віддалена реальність. Навпаки наша потреба говорити про незрозуміле і важке неймовірно помножилася.

Книгу «Простими словами…» написали журналіст/письменник Марк Лівін та психолог/гештальт-терапевт Ілля Полудьонний. Їхні розмови можна почути у відомому українському подкасті про психологію «Простими словами». Книжка у паперовому та електронному вигляді оселилася на сайті видавництва «Наш Формат»

Перша книжка «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях» – теж там.

Сама книга не є науковою працею, тому не будуйте широкополих очікувань, що попереду розстелиться пояснення клінічних процесів і фішечки роботи психіатрів. І ні, не варто також розраховувати на самодіагностику.

Передусім, це розмова двох авторів, які дуже зацікавлені в тому, щоб простими словами пояснити, як ми влаштовані психологічно. Попереду – багато родзинок самопізнання.

Це формат приємних розмов з особистими історіями, клієнтським і терапевтичним досвідом. Плюсуємо невеличкі теоретичні роз’яснення з покликанням на важливі імена із всесвітньої психології. Усе це заміксовано з практичними вправами і рекомендаціями «Що почитати/подивитися» зі знайомими назвами й іменами. Відтак, раптом з’являється Тоні Старк з його еготизмом, не ідеальна дружба Карлоса з Малим, Леся Україна, яка пояснює фішку гумору, Гемінґвей зі своєю токсичною маскулінністю, інтроєтний Гобіт, Пітер Пен, який втікає від реальності, регрес у «Планеті мавп» та багацько інших прикладів психічної поведінки з відомих книжок, фільмів та серіалів. Усі поняття, які здаються геть не зрозумілими, поволі розкриються, не переймайтеся, попереду – дуже докладне пояснення.

Треба читати послідовно. Повірте. Якщо вас цікавлять, скажімо, зі змісту лише гештальти чи когнітивно-поведінкова терапія, то є ймовірність, що визріють питання, на які вже є відповіді у попередніх розділах.

Моє улюблене – це психоаналіз. Моє найболісніше – гештальт. У психоаналізі ви побачитеся з інтроєкцію – поняттям, що позначає «несвідомі правила життя». Яскравий приклад – імітація поведінки батьків або «ну мене ж так вчили». Якось наша колега сходила на закупи – 10 кілограмів цукру, важезні пакети з крупами. «То в мене від мами», – пояснює вона. Забити кожну шухляду, аби завжди було, на довше вистачило. Поруч уїдливо регочиться привид минулого – дефіцит.

Чудеса проєкції теж тут. «У неї немає настрою, вона на мене чомусь бусурманиться» – такий висновок можна мимохіть зробити, якщо колега відповідає на повідомлення без емодзі. Жодного смайличка, ну як так можна! Суцільна крига.

А є ще ідеалізація психіки. Тисну руку авторам, що розтлумачили це явище шикарними прикладами, бо в мене відразу посипалися свої. Як-от із вчителькою вокалу: мені здавалося, що вона співає краще за всіх у нашому ансамблі. А як інакше, вона ж ним керує. Але варто їй було заспівати пісню, розкладену на різні партії, моє переконання похитнулося і чомусь пригадався мій кіт Кузя.

Від Іллі тут цікавий висновок: «Менше знаєш – більше проєктуєш. Якщо більше можеш увійти у спільну реальність – менше проєктуєш». Візьміть ту ж інсту, де сидіння на дивані з горнятком какао у затишній вітальні малює висновок, що в людини панує гармонії всередині і зовні. І цей висновок виліпився на основі 5% сприйнятої інформації.

Яскраві ілюстрації із щоденного споглядання в розділах про «якання», дітей-нарцисів, примітивне відсторонення, постійне бажання все контролювати, обмеження свободи самовираження, вигоряння (не виснаження), причини переривання контакту за гештальт-терапією.

До слова, про примітивне відсторонення – зараз буде хвилька зізнання. У нашій бібліотеці були білісінькі стіни з ледь помітними чорними цятками, часто від мух. Під час нарад це ставало моїм полем для розгону підсвідомості. Я випадала з реальності. У книжці таку психологічну поведінку толерантно називають «примітивним відстороненням» з потягом до фантазійності всередині себе і конструювання власного внутрішнього життя. Точно, саме так все і було. Іноді це відсторонення може бути творчим і приносити свої корисні плоди. Саме тому мені колеги і прощають.

У захваті від турботливого планування цієї книги. Справдилося відчуття, що мої потреби аналізують і враховують. Хоча йдеться про безмірну кількість різних людей з особистим бекґраундом. Пам’ятаєте про поступовість прочитання? Вона дійсно важлива, адже в кожному розділі загоряється лампочка – «це треба дослідити або ще повернутися». А наостанок автори рекомендують нам усім перемогти – вийти зі своєю коробочки з прорізаними віконечками. “Певно, після цієї перемоги ви нарешті видихнете й подумаєте: «Який же кайф – жити»”. Угу, оригінальність – це закінчувати огляд книги словами, якими завершується сама книга.