RUS | UKR | ENG

Знаменнi дати Луганщини | Знаменні дати Луганщини 2013 рік


ПЕРЕДМОВА

Луганська обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. М. Горького щорічно видає покажчик літератури до пам’ятних дат Луганщини.

"Календар знаменних і пам'ятних дат Луганщини" видається   ЛОУНБ з 1973 року. В електронному вигляді — з 2002 року. Покажчик містить матеріали про визначні події історії, суспільно-політичного, громадського та культурного життя області, ювілеї уродженців краю та видатних діячів, життя та діяльність яких пов'язана з Луганщиною.

Видання відкривається переліком основних знаменних і пам'ятних дат 2013 року. На дати, які позначені ( * ), даються фактичні довідки та списки рекомендованої літератури, розташовані в хронологічному порядку і доповнені електронними ресурсами.Видання має ілюстративний матеріал. Для полегшення користування Календарем розроблено допоміжний іменний покажчик.

Календар адресовано науковцям, учителям, бібліотекарям, працівникам засобів масової інформації, студентам, учням і всім, хто цікавиться краєзнавством. Радимо використовувати покажчик для відзначення ювілейних і пам'ятних дат краю. Він допоможе в організації книжкових виставок, переглядів, проведенні масових заходів.

З переліком знаменних і пам’ятних дат державного та світового значення, українських професійних та великих народно-релігійних свят на 2012 рік ви зможете ознайомитися на сайті Національної парламентської бібліотеки України.

 

Пам’ятні дати та ювілеї у 2013 році

Січень

1

105років від дня народження Вольного Федора Григоровича (1908-1974), луганського письменника, члена Національної спілки письменників України.

 

2

70років від дня народження Тимошенка Якова  Максимовича (Яна Тимошенко) (1943-1988), заслуженого артиста України, актора Луганського українського академічного музично-драматичного театру.

 

3

80 років від дня народження Богачова Василя Івановича (1933), економіста, доктора економічних наук (1993), професора кафедри економічної теорії та маркетингу Луганського аграрного університету, який з 1993 по 2000 рр. був головою Луганського обласного наукового центру.

 

6*

115 років від дня народження Сосюри Володимира Миколайовича (1898-1965), українського поета-лірика ХХ століття, лауреата Державної премії СРСР (1948) і Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1963). Дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Верхнє (Третя Рота), нині межа міста Лисичанська.

 

6

45 років від дня заснування меморіального музею В. М. Сосюри  у м. Лисичанську.

 

12

80 років від дня народження Романенка Анатолія Семеновича (1938–2004), письменника, члена Національної спілки письменників України, мешканця м. Стаханова.

 

14

20 років від дня відкриття шкільного музею Сергія Єсеніна у Новопскові (1993).

 

20

100 років від дня народження Білогуба Івана Миколайовича (1913-1994), літературознавця, кандидата філологічних наук, професора ЛДПУ ім. Тараса Шевченка, зачинателя літературно-краєзнавчих досліджень на Луганщині.

 

20

70 років від дня звільнення смт Біловодська Ворошиловградської обл. від німецько-фашистських загарбників (1943).

 

23

70 років від дня звільнення Старобільська військами Південно-Західного Фронту в ході наступу на ворошиловградському напрямку (1943).

 

23

190 років від дня відкриття гірським начальником Луганського заводу Густавом Гесс де Кальве гірничо-заводської школи (1823) (нині Вище професійне училище ЛНУ імені Тараса Шевченка).

 

23

60 років від дня народження Онищенка Олексія Івановича (1953), заслуженого тренера України з греко-римської боротьби, майстра спорту міжнародного класу, Почесного громадянина Луганська. Народився в  м. Луганську.

 

24

45 років від дня народження Гусейнова Тімерлана Рустамовича (1968), футболіста, нападаючого, майстра спорту України. Виступав за клуб "Зоря" (1985-86, 1989-1990, 1992-1993), двічі (1993-1996) ставав найкращим бомбардиром чемпіонату України, першим футболістом у незалежній Україні, який забив 100 м'ячів в офіційних матчах.

 

29

70 років від початку Ворошиловградської наступальної операції у Великій Вітчизняній війні  (з 29.01.1943 по 18.02.1943).

 

30

75 років від дня народження Максименка Георгія Миколайовича ( 1938), професора кафедри олімпійського та професійного спорту, Почесного професора ЛНУ імені Тараса Шевченка, академіка міжнародної Академії педагогічних і соціальних наук, члена спеціалізованої вченої ради Національного університету фізичного виховання і спорту України, Заслуженого працівника народної освіти України. Нагороджений медаллю "За заслуги перед Луганщиною". Народився в м.Луганську.

 

Лютий

3

90 років від дня народження Полонського Євгенія Павловича (1923-1993), живописця, члена Спілки художників СРСР. Працював у галузі станкового та монументально-декоративного живопису.

 

6

100 років від дня народження Ведути Миколи Івановича (1913 -1998), економіста-кібернетика, доктора економічних наук, професора, основоположника наукової школи стратегічного планування. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. Народився в  м. Старобільську Луганської обл.

 

7

75 років від дня народження Іоаннікія (Кобзєв Іоаннікій Якович) (1938), керівника Луганської єпархії Української православної церкви, митрополита Луганського і Алчевського, кандидата богословських наук, постійного члена Священного Синоду Української православної церкви, Почесного громадянина Луганщини. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденом "За заслуги" III ступеня, медаллю "За заслуги перед Луганщиною" I, II, III ступеня, почесною відзнакою "За розвиток регіону", орденом преподобного Сергія Радонезького II і III ступеня та ін.

 

12

70 років від дня народження Дуніна Василя Кірсантовича (1943), письменника, педагога, члена Міжнародного товариства письменницьких спілок, Міжрегіональної спілки письменників України, Спілки письменників Росії, завідуючого кафедри кіно, -телемистецства Луганської державної академії культури та мистецтв.

 

12

95 років від дня проголошення Донецько-Криворізької республіки (1918). Територія Луганської області входила до складу ДКР. Уряд Донецько-Криворізької республіки після взяття Харкова 7 квітня переїхав у Луганськ.

 

13

25 років від дня народження Калітовської Лесі Михайлівни (1988), української професійної трекової велогонщиці, власниці бронзової медалі в гонці переслідування на Олімпійських іграх у Пекіні, майстра спорту міжнародного класу. Виступає за товариство "Спартак" (Луганськ) і спортивний клуб "ІСД" (Індустріальна спілка Донбасу). Живе в Луганську.

 

14

70 років від часу звільнення м. Ворошиловграда від німецько-фашистських  загарбників (1943).

 

15

35 років від дня народження Салдадзе Давида Тенгизовича (1978), срібного призера Олімпійських ігор з греко-римської боротьби у складі збірної команди України (2000), Заслуженого майстра спорту України.

 

20

115 років від дня народження Іванова Порфирія Корнійовича (1898-1983), творця оздоровчої та духовної системи, засновника руху іванівців. Уродженець села Оріхівка Катеринославської губернії, Слов'яносербського повіту (нині Лутугінський р-н Луганська обл.).

 

21

50 років від дня народження Кириченка Юрія Миколайовича (1963), концертмейстера симфонічного оркестру Луганської обласної державної філармонії, Народного артиста України (2011), лауреата ІІІ Національного конкурсу камерних виконавців (Київ, 1990).

 

23

85 років від дня виходу першого номера багатотиражної газети  «Жовтневий гудок» Луганського паровозобудівного заводу імені "Жовтневої революції" (1928).

 

23

65 років від дня народження Захарова Валерія Івановича (1948), заслуженого тренера УРСР, тренера ДЮСШ СК "Зоря", КДЮСШ і ЛОШВСМ (з 1973 - по теперішній час).

 

24

50 років від дня народження Сігіди Олександра Івановича (1963), поета, члена МСПС (1994), члена Спілки письменників Росії (2004),  засновника літературного угруповання СТАН

 

26

125 років від дня народження Баранова В'ячеслава Григоровича (1888 -1964), генерал-майора, військового льотчика, учасника Першої світової війни, Георгіївського кавалера. Народився в Станиці Луганській Донецького округу Війська Донського (нині Станиця Луганська Станично-Луганського р-на Луганської обл.).

 

Березень

4

125 років від дня народження Нерон Георгія Миколайовича (1888-1935), архітектора Луганськбуду (1935), викладача архітектурного проектування в Луганському технікумі промислово-житлового будівництва, Вищих інженерно-будівельних курсах при Луганському вечірньому машинобудівному інституті (1930-1933).

 

4

75 років від дня народження Александрова Геннадія Івановича (1938), будівельника, ветерана праці, бригадира бригади мулярів комбінату "Ворошиловградгорстрой" (1959-1993), Почесного громадянина Луганська.

 

5

55 років тому Указом Президії Верховної Ради України Ворошиловградська область була перейменована в Луганську, а місто Ворошиловград - в місто Луганськ (1958).

 

7

130 років від дня народження Артема (Сергєєва Федора Андрійовича), (1883 - 1921), професійного революціонера, радянського політичного діяча.

 

8

75 років від дня народження Барабаша Василя Кириловича (1938), луганського художника, працює в області живопису і графіки, члена Національного союзу художників України.

 

8

60 років від дня народження Волікова Володимира Миколайовича (1953), шахтаря, голови Антрацитівської територіальної організації Профспілки працівників вугільної промисловості України, Героя України. Нагороджений медаллю "За заслуги перед Луганщиною" II ступеня.

 

10

105 років від дня народження Шлапоберського Лева Йосиповича (1908-1996), фотожурналіста Луганщини, фотокореспондента "Луганской правды", лауреата премії ім. Б.Горбатова.

 

16

80 років від дня народження Петрищева Євгена Сергійовича (1933), луганського художника-скульптора, члена Національної спілки художників України (1962).

 

17

120 років від дня народження Бахмутського Олексія Івановича (1893-1939), винахідника, який створив перший у світі промисловий зразок вугільного комбайна. Народився в селищі при копальні Петрове-Мар'ївка (нині у складі м. Первомайська Луганської обл.). Працював у тресті "Первомайськвугілля".

 

24*

90 років від дня народження Бейліса Вольфа Менделєєвича (1923-2001), сходознавця, історика, вченого-арабіста зі світовим ім'ям, класика української арабістики, доктора історичних наук, професора Луганського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка.

 

24

15 років від дня створення в м. Луганську Комітету біженців з Афганістану "Хевад" (1998)

 

26

65 років від дня народження Галича Олександра Андрійовича (1948), педагога, філолога, доктора філологічних наук, професора Луганського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

 

29

75 років від дня народження Александрової Ольги Олександрівни (1938), хорового диригента, заслуженого діяча мистецтв, почесного професора кафедри співу та диригування інституту культури і мистецтв ЛНУ ім. Т.Г.Шевченка.

 

30

70 років від дня народження Полякової Неллі Олександрівни (1943), заслуженого журналіста України (1997), яка з 1977 р. працює в обласній громадсько-політичній газеті "Луганская правда".

 

30

100 років від дня народження Краснокутського Олексія Андрійовича (1913 - 1977), учасника боїв на Міусе, Героя Радянського Союзу. Народився в селі Щастя, нині місто Жовтневого району Луганської області.

 

30

65 років від дня народження Климова Анатолія Олексійовича (1948), професора, завідувача кафедрою історії України Луганського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, Академіка міжнародної Академії педагогічних і соціальних наук (Москва), члена правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, Заслуженого працівника народної освіти України.

 

Квітень

3

55 років від дня народження Морозова Олександра Івановича (1958), актора Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, заслуженого артиста України.

 

9

15 років від дня смерті Григор'єва Сергія Олексійовича (1910-1998), українського художника, живописця, графіка, майстра портрета і пейзажу, Народного художника СРСР (1974), дійсного члена Академії мистецтв СРСР (1958). Народився в м. Луганську.

 

9

20 років від дня створення в м. Луганську обласного культурно-просвітнього товариства німців "Видергебург" (1993).

 

9

65 роківз дня народженняМарчевськогоАнатоліяПавловича(1948), артиста-клоуна, директораЄкатеринбурзькогоцирку, народного артистаРРФСР. ОтримавпризСержаВебераяк кращий комічнийакторрокув Парижі(1976). Удостоєний вищої нагородикоролівськогоциркуБельгії«Оскар» вБрюсселі(1977). Народивсявм.Свердловськ Луганської області.

  

12

90 років від дня утворення Білокуракінського району (1923), який входив до складу Старобільського округу Донецької губернії.

 

15

55 років від дня народження Бондарєва Віктора Леонідовича (1958), шахтаря, начальника ділянки по видобутку вугілля відокремленого підрозділу "Шахта імені В.Вахрушева" державного підприємства "Ровенькиантрацит", Героя України. Нагороджений знаками "Шахтарська доблесть" трьох ступенів. Народився в м . Ровеньки Луганської обл.

 

20

75 років від дня народження Сергєєва Ігоря Дмитровича (1938 -2006), державного і військового діяча, Міністра оборони Росії (1997-2001), помічника Президента Російської Федерації з питань стратегічної стабільності (2001-2004), Героя Російської Федерації. Народився в м. Верхнє Ворошиловградської області.

 

21

100 років від дня народження Агібалова Василя Івановича (1913-2002), українського скульптора, педагога, заслуженого діяча мистецтв УРСР, народного художника України, лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка (1977). Викладав у Ворошиловградському художньому училищі (1944-1949 р.).

 

22

55 років від дня заснування вуглезбагачувальної фабрики "Черкаська-Північна № 1" (1958) (у 1997 р. відбулося злиття двох збагачувальних фабрик "Слов'яносербська" і "Черкаська").

 

22

110 років тому був затверджений Миколою II герб повітового міста Луганська (1903).

 

23

105 років від днянародженняЖуковаЮрія Олександровича(1908-1991), журналіста-міжнародника, письменника, публіциста, перекладача,громадськогоідержавного діяча, Героя соціалістичної праці. Народивсявст.Алмазна(ниніСтахановЛуганська область)

 

26

100 років від дня заснування "Торгового дому К.К.Попов і И.Е.Буденцов" для виробництва труб у м. Луганську Катеринославської губернії (нині ВАТ "Луганський трубний завод").

 

30

20 років від дня відкриття Палацу культури "Хімік" в м. Первомайську (1993).

 

Травень

1

110 років від дня виходу першого номеру газети "Листок объявлений Славяносербского земства", першого періодичного видання Луганська.

 

3

75 років від дня утворення м. Свердловська Луганської області (1938).

 

4

75 років від дня народження Ревеки Анатолія Григоровича (1938-2001), актора, заслуженого артиста України (1998), заслуженого працівника культури України (1984),  працював у Луганському академічному українському музично-драматичному театрі (1963-1990) та Луганському обласному російському драматичному театрі (1990-2004).

 

5

75 років від дня народження Чужикова Миколи Федоровича (1938), спортсмена (веслування на байдарках), чемпіона світу (1966), чемпіона Олімпійських Ігор (1964), заслуженого майстра спорту СРСР. Нагороджений медаллю "За трудовую доблесть". Почесний громадянин Луганська. З 1953 року живе в Луганську.

 

6

85 років від дня народження Мінаєва Віктора Федоровича (1928), живописця, художника декоратора. Працює в портретному, історичному, пейзажному, побутовому жанрах, звертається до фольклорних мотивів. Народився в м . Луганську.

 

7

55 років від дня народження Домненко Катерини Григорівни (1958), скульптора, члена Національної спілки художників України. Працює у галузі станкової та монументальної, монументально-декоративної скульптури.

 

11

20 років від дня створення в м. Луганську товариства греків "Форос" (1993).

 

15

15 років від дня затвердження герба Луганської області на сесії обласної ради (1998).

 

15

65 років від дня народження Скрипника Миколи Миколайовича (1948), шахтаря, Героя України, Героя Соціалістичної Праці, Почесного шахтаря України, кавалера знаку « Шахтарська слава » трьох ступенів.

 

20

20 років від дня відкриття Луганського училища внутрішніх справ МВС України (нині - Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.А. Дідоренка).

 

21-24

15 років від часу, коли у м.  Луганську  та  Луганській області   вперше відбулось  Міжнародне  Шевченківське літературно-мистецьке свято "В сім'ї вільній, новій".

 

21

70 років від дня народження Котляра Олега Івановича (1943), заслуженого працівника соціальної сфери України, директора Луганського обласного центру зайнятості (1994 - 2005), Почесного громадянина Луганська.

 

22

15 років від дня відкриття пам’ятника Тарасу Шевченко на площі Героїв Великої Вітчизняної війни у м. Луганську (скульптор – І.М. Чумак).

 

22

 85 років від дня народження Можаєва Миколи Васильовича (1928), скульптора, члена Національної спілки художників України (1960), заслуженого художника України (1983), лауреата  Російської премії ім. М. А. Шолохова. Нагороджений медаллю "За заслуги перед Луганщиною" ІІІ ступеня.

 

22

60 років від дня народження Могилевського Костянтина Вікторовича (1953), художника, члена Національної спілки художників України. З 1988-1998 директор Луганського державного художнього училища. Працює у галузі станкового та монументально-декоративного мистецтва.

 

23

75 років від дня народження Заїки Миколи Андрійовича (1938-1998), актора Луганського обласного російського драматичного театру, заслуженого артиста України (1980).

 

24

75 років від дня народження Старостiної Рими Федорівни (1938), тренера Луганського обласного центру "Інваспорт", заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, Почесного громадянина Луганська. Нагороджена Орденом княгині Ольги за внесок у параолімпійський рух.

 

25

60 років від дня народження Шацького Юрія Михайловича (1953), директора ТОВ "Луганська телефонна компанія", президента футбольного клубу "Луганська телефонна компанія", президента Асоціації міні-футболу Луганської області, віце-президента Асоціації міні-футболу України, Почесного громадянина м. Луганська. Нагороджений почесним знаком "За заслуги перед Луганском".

 

28

65 років від дня народження Смирнова Володимира Павловича (1948), актора Луганського академічного обласного російського драматичного театру, заслуженого артиста України.

 

29

90 років від дня створення бібліотеки вечірнього робочого технікуму (1923) (нині - Наукова бібліотека Східноукраїнського національного університету ім. В.Даля).

 

30

105 років від дня народження Соболєва Володимира Степановича (1908-1982), видатного геолога, фахівця в області мінералогії і петрології, академіка Академії Наук СРСР, члена-кореспондента Академії Наук УРСР, Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений Золотою медаллю Святого Георгія Барселонської АН (Іспанія, 1975). Народився в м. Луганську.

 

30

75 років від дня народження Полуйко Валерія Васильовича (1938), луганського письменника, члена Національної спілки письменників України (1977).

 

Червень

3*

75 років від дня утворення Ворошиловградської області (1938).

 

3

60 років від дня народження Кривоноса Сергія Івановича(1953), головного редактора газети "Новини Сватівщини", члена Міжрегіонального союзу письменників, Національного союзу письменників України. Народився в селищі Сосновому Сватівського району Луганської обл.

 

7

60 років від дня народження Домненко Галини Григорівни (1953), художниці, члена Національної спілки художників України (1988). Працює в галузі живопису та іконографії.

 

9

20 років від дня затвердження рішенням шістнадцятої сесії двадцять першого скликання міської ради основних символів міста Лисичанська – герба та прапора (1993).

 

9

80 років від дня народження Швидких Віктора Ілліча (1933), тренера з класичної боротьби ЛОВУФК (1973-2003), заслуженого тренера України, заслуженого працівника фізичної культури і спорту.

 

9

70 років від дня народження Проданец Владислава Михайловича (1943-2008), футболіста, нападаючого, майстра спорту СРСР. Працював тренером ЛОФУФК (спортінтернат, Луганськ). Один з найяскравіших нападників Луганській футбольної команди "Зоря". Лідер атак і провідний гравець команди 60-х років.

 

10

90 років від дня народження Оснача Петра Сергійовича (1923–1999), заслуженого журналіста України (1982), який з 1964 по 1988 рр. працював головою обласного комітету з телебачення та радіомовлення.

 

13

150 років від дня народження Грінченко Марії Миколаївни (псевдонім М. Загірня) (1863-1928), письменниці, перекладачки, дослідниці фольклору, етнографа, педагога, видавця, громадської діячки, яка з 1887 по 1893 рр. мешкала у с. Олексіївці Слов'яносербського повіту (нині Перевальського р-ну).

 

13

75 років від дня народження Брижанева Анатолія Михайловича (1938-1997), геолога, професора кафедри "Корисні копалини і екологічна геологія" ДПІ (1989-1997), лауреата премії ім. А. Скочинського, лауреата премії Мінгеології СРСР, лауреата Державної премії України за наукові основи розробки технології та промислове використання метану вуглегазових родовищ. Народився в м. Свердловську Луганської області.

 

16

55 років від дня заснування шахти "Червоний партизан" тресту "Свердловантрацит" (нині ВП шахта "Червоний партизан" м. Червонопартизанськ Свердловського району Луганської області).

 

19

55 років від дня народження Генієвського Сергія Івановича (1958), заслуженого шахтаря України, заступника директора з виробництва ДП "Ровенькиантрацит", Героя України. Народився в с. Пролетарське  м. Ровеньки Луганської обл.).

 

20

65 років від дня народження Скубака Віктора Григоровича (1948), луганського художника-живописця, педагога, члена Національної спілки художників України.

 

27

90 років від дня народження Єременко Михайла Тадейовича (1923-1988), луганського письменника, директора Державного архіву Луганської області, члена Національної спілки письменників України.

 

29

90 років від дня народження Горохова Петра Даниловича (1923-1993), українського хорового диригента, педагога, професора Донецького музично-педагогічного інституту ім. С.С. Прокоф'єва (1970-1993), заслуженого діяча мистецтв України (1988), уродженця села Кабичівка Марківського р-на  Луганської обл.

 

30

50 років від дня народження Бризгіної Ольги Аркадіївни (1963), легкоатлетки, спеціалізувалася в спринті. Рекордсменка світу (в команді), чемпіонка світу і олімпійська чемпіонка. Заслужений майстер спорту СРСР. Виступала за "Динамо" (Луганськ). Нагороджена орденом "Дружби Народів", медаллю "За трудову доблесть", відзнакою Президента України. Почесний громадянин м. Луганська.

 

Липень

1

90 років від дня народження Бесіди Петра Миколайовича (1923-1989), живописця Луганщини, учасника Великої Вітчизняної війни, уродженця с. Шульгінка Старобільського р-ну Луганської обл.

 

1

75 років від часу відкриття інституту «Луганскгражданпроект» (1938).

 

2

55 років тому розпочались передачі Ворошиловградського обласного телебачення (1958).

 

10

75 років від дня народження Дідоренка Едуарда Олексійовича (1938-2007), засновника і першого ректора Луганського державного університету внутрішніх справ, генерал-полковника міліції, професора, члена-кореспондента Академії правових наук України, заслуженого юриста України. Нагороджений 16-ю орденами і медалями СРСР, Афганістану, України, 32-ма нагородами МВС України і Росії. Почесний громадянин Луганська. Народився в м.Луганську.

 

15

105 років від дня народження   Горбатова Бориса Леонтійовича (1908-1954),  письменника, журналіста, лауреата Державної премії СРСР (1952), уродженця Петромар'ївського рудника, нині м. Первомайськ Луганської обл.

 

15

90 років від дня народження Подгаєцької Ірини Мечиславовни (1923-1992), професора Луганського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, філолога, стиліста російської художньої мови.

 

15

65 років від дня народження Бикадорова Віктора Петровича (1948), Голови правління АТ ХК "Луганськтепловоз", Лауреата державної премії України в області науки і техніки, академіка Транспортної та інженерної академії України, Заслуженого працівника промисловості України, почесного залізничника України. Нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.

 

15

90 років від дня народження Холошенко Ольги Францівни (1923–2009),  луганської письменниці, журналіста, педагога, члена Національного союзу письменників України (1961). Жила і працювала в Луганську.

 

15

95 років від дня народження Залевського Володимира Миколайовича (1918-1943), льотчика-винищувача, командира ланки 157-го винищувального авіаційного полку (ВПС 4-ї ударної армії, Калінінський фронт), Героя Радянського Союзу. Народився на станції Деканська Перевальського району Ворошиловградської  областi.

 

18

70 років від дня загибелі в повітряному бою Буданової Катерини Василівни (1916-1943), льотчика-винищувача, Героя Російської Федерації. Похована в с. Бобрикове Антрацитівського району Луганської області. На її могилі підноситься обеліск роботи скульптора А.Ф.Самусь, арх. А.В.Житомирський.

 

20

85 років від дня народження Щербакова Миколи Миколайовича (1928–2003), луганського художника-скульптора, члена Національної спілки художників (1960), заслуженого діяча мистецтв України (1968).

 

21*

115 років від дня народження Лангемак Георгія Еріховича (1898 - 1938), вченого, одного з піонерів ракетної техніки і одного з основних творців реактивного міномета "Катюша", воєнінженера 1-го рангу, Героя Соціалістичної Праці. Народився в м. Старобільську Луганської обл.

 

22

70 років від дня народження Ночовного Миколи Васильовича (1943), луганського письменника, журналіста, члена Національної спілки письменників України.

 

23*

175 років від дня народження Тіме Івана Августовича (1838-1920), вченого, гірничого інженера, педагога. Проектував машини і механізми для Луганського заводу та Лисичанського чугуноплавильного заводу (1866-1970). В його працях закладені основи шахтної вентиляції та техніки безпеки гірських робіт. За його проектом на Луганському заводі вперше в Росії був побудований 2,5 т паровий молот.

 

26

75 років від дня народження Дзюби В'ячеслава Леонідовича (народ. 1938), доктора технічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, професора Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля.

 

28

95 років від дня народження Кисунько Григорія Васильовича (1918 -1998), вченого в області радіоелектроніки, одного з творців радянської системи протиракетної оборони, генерал-лейтенанта, доктора технічних наук, професора, члена-кореспондента РАН. Випускник Ворошиловградського педагогічного інституту (1938).

 

Серпень

1*

70 років від дня загибелі Литвяк Лідії (Лілії) Володимирівни (1921 -1943), Героя Радянського Союзу, льотчика-винищувача, командира авіаційної ланки. Загинула в бою на Міус-фронті. Музей бойової і трудової слави Краснолучської гімназії №1 і одна з вулиць міста носить ім'я видатної льотчиці.

 

3

75 років від дня створення Ворошиловградського будинку народної творчості (1938) (нині Луганський обласний центр народної творчості).

 

4

70 років від дня народження Мурзай Галини Миколаївни (народ.1943),    солістки– вокалістки  Луганської обласної філармонії (сопрано), народної артистки України (1978).

 

5

170 років від дня народження Холоділіна Миколи Петровича (1843-1929), першого міського голови Луганська (1883-1891).З його ім’ям пов’язані переломні роки в історії Луганська, час його становлення як найбільшого центру Донбасу.

 

10

75 років від дня народження Сєвєрова Євгена Олександровича (1938), заслуженого тренера СРСР та України з волейболу, заслуженого працівника фізкультури і спорту України, майстра спорту України і СРСР. 1973 - 1994 рр. - тренер Луганської чоловічої волейбольної команди "Зірка" (з 1982р - команда "Динамо"). Почесний динамівець України. Почесний громадянин м. Луганська.

 

16*

155 років від дня народження Пастухова Андрія Васильовича (1858 -1899), видатного альпініста-дослідника, геодезиста, етнографа, біолога, військового топографа. Народився в селищі при Деркульському Державному конезаводі Харківської губернії (нині село Новодеркул Біловодського району Луганської обл.).

 

17

70 років від дня народження Шматька Миколи Гавриловича (1943), українського скульптора, художника. Створив понад 750 пам'ятників (барельєфи, горельєфи, скульптури) і близько 500 картин. Авторська колекція представлена в галереї "Шматько і сини" (Красний Луч, Луганська область). У 2007 році на Флорентійському Бієнале за скульптури "Лугань", "Білл Гейтс" і "Поклоніння диску" нагороджений медаллю "Лоренцо Великолепный".

 

17

75 років від дня народження Журавльова Віктора Никифоровича (1938), луганського художника-живописця, члена Національної спілки художників України (1992).

 

18

80 років від дня народження   Руденко Белли Андріївни (1933), співачки (лірико-колоратурне сопрано), заслуженої артистки України (1959), народної артистки СРСР (1960). Народилася у м. Антрацит Луганської обл.

 

18-27

70 років від часу наступу військ Південного фронту на річці Міус та прориву «Міус-фронту» у Великій Вітчизняній війні (1943).

 

19

115 років від дня народження Шеремета Олександра Степановича (1898 - 1985), видатного архітектора-художника. У 1933 році був направлений в Луганськ на посаду архітектора в міське архітектурно-планувальне управління. З 1937 по 1969 роки - головний архітектор міста. Автор і співавтор понад 40 будівель та архітектурних споруд, містобудівних комплексів. У 1999 році одна з вулиць обласного центру названа на честь Олександра Шеремета.

 

19

75 років від дня народження   Шкурая Івана Васильовича (1938), луганського письменника, члена Національної спілки письменників України.

 

20

90 років від дня організації Луганського окружного дерматовенерологічного диспансеру (1923) (нині Луганський обласний шкірно-венеричний диспансер).

 

23

165 років від дня освячення Троїцького храму у Біловодську (1848). Храм Святої Трійці побудований за проектом відомого архітектора імператорських військово-кінних заводів В.Букіна майстрами і є одним з кращих в Україні пам'ятників архітектури середини XIX сторіччя.

 

26

50 років від дня народження Шевердіна Костянтина Миколайовича (1963), Заслуженого художника України, Народного майстра декоративно-прикладного мистецтва Луганщини, старшого наукового співробітника СНУ імені В. Даля, голови Правління Луганського професійно-творчого Союзу членів Міжнародної федерації художників, члена Міжнародної федерації художників (ЮНЕСКО) (1992), Союзу рекламістів України (1995). Народився в м . Луганську.

 

26

90 років від дня народження Єгорова Ювеналія Івановича (1923 - 2013), професора кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дондту, Почесного громадянина Алчевська. Нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.

 

28

75 років від дня народження Циганкова-Серебрякова Юрія Васильовича (1938), письменника, члена Національної Спілки журналістів України (НСЖУ), члена Міжнародного Співтовариства письменницьких Спілок (МСПС) і Міжрегіональної Спілки письменників України (МСПУ), лауреата літературної премії імені засновника МСПУ Олега Бішарєва. З 1948 року живе і працює в Луганську.

 

29

15 років від дня здачі в експлуатацію першого пускового комплексу шахти "Никанор-Нова" ДХК "Луганськвугілля" (м.Зоринськ, Перевальський район Луганської області).

 

29

80 років від дня народження Тараненко Валентина Григоровича (1933-1996), художника-графіка, члена Спілки художників України.

 

30

90 років від дня народження Вінницького Михайла Івановича (1923 - 2009), майстра спорту СРСР, заслуженого тренера України, засновника сучасного п'ятиборства в Луганській області, учасника Великої Вітчизняної війни.

 

30

140 років від дня офіційного відкриття Лисичанської штейгерської школи (1873) (нині Лисичанський гірничий технікум).

 

Вересень

1

25 років з дня відкриття Станично-Луганського краєзнавчого музею-відділу  (Музей Донського козацтва (1988).

 

2

60 років від дня народження Богдан Людмили Олександрівни (1953), відомої української художниці художньої вишивки і ткацтва, члена НСМНМУ (1992). Народилася в м. Луганську.

 

3

70 років від дня звільнення м. Кадієвка (нині м. Стаханов) від німецько-фашистських загарбників (1943).

 

3

90років від дня утворення Кам'янобрідського району у м. Луганську (1923).

 

4

70 років від дня визволення Ворошиловградської області від німецько-фашистських загарбників (1943).

 

4

15 років від дня, коли на третій сесії Луганської обласної ради затверджено прапор Луганської області.

 

6

115 років від дня народження Акіменка Адріана Захаровича (1898-1989), гвардії генерал-майора, активного учасника героїчної оборони Луганська (1919 р.). У роки Великої Вітчизняної війни - командир 127-ї стрілецької дивізії. Почесний громадянин Луганська. Народився в с. Георгієвка Лутугинського р-ну Луганської обл.

 

7

65 років від дня народження Лук'янчук Раїси Федорівни (народ.1948),   луганської поетеси, члена Національної спілки письменників України (1990). Закінчила Стахановський гірничий технікум. Була головою Луганського відділення Всеукраїнського товариства "Просвіта".

 

10

15 років від дня відкриття вірменського національного культурного   центру "Крунк"( 1998 ) у м. Луганську.

 

11

55 років від дня народження Сороки Федора Петровича (1958), футболіста, півзахисника Луганської футбольної команди "Зоря" (1985-1987), чемпіона України 1986 року, директора Луганської обласної дитячої футбольної школи "Юність".

 

14

70 років від дня заснування Луганської обласної лікарні № 2 (нині спеціалізована медична установа, яка забезпечує медичну допомогу постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС).

 

17

75 років від дня народження Житної Інни Павлівни (1938), доктора економічних наук, професора, академіка Академії інженерних наук України, Заслуженого діяча науки і техніки України, завідувачки кафедри обліку і аналізу господарської діяльності СНУ ім. В.Даля, Почесного громадянина Луганська. Народилася в Луганську.

 

20*

95 років від дня народження Шевченка Володимира Васильовича (1918-1973), першого секретаря Луганського обласного комітету КПУ(1961-1973), депутата ВР СРСР 3-х скликань, учасника партизанського руху на Луганщині в період окупації області, Почесного громадянина Луганська (1994).

 

21

65 років від дня народження Швачки Олександри Михайлівни (1948), спортсменки-парашутистки, заслуженого майстра спорту.

 

25

140 років від часу будівництва французьким підприємцем Т’єр фабрики для виробництва обгорткового паперу на лівому березі Лугані для потреб навколишніх рудників (нині ВАТ "Первомайський електромеханічний завод ім. Карла Маркса").

 

27*

150 років від дня народження Зілоті Олександра Ілліча (1863 - 1945), всесвітньо відомого піаніста, диригента, педагога, музичного діяча, просвітянина російської музичної культури за кордоном і зарубіжної музики в Росії. Народився в м. Старобільську Харківської губернії (нині Луганської обл.).

 

28

100 років від дня народження Минька Івана Федоровича (1913–1999), архітектора, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1973). Працював у Луганську з 1943 р. З 1959 по 1974 рр. - головний архітектор області.

 

Жовтень

1*

135 років від дня народження   Локтюшева Сергія Олександровича (1878 - 1943),  видатного краєзнавця, педагога, вченого-археолога Луганського краю. З 1927 по 1936 рік працював директором Луганського краєзнавчого музею.

 

4

75 років від дня народження Шульженка Віктора Олексійовича (1938), художнього керівника народного цирку "Родник" Луганського обласного Палацу культури, заслуженого артиста України.

 

4

130 років від дня зародження офтальмологічної служби в Луганській області (1883) (селище Бiловодськ Старобільського повіту). Шафрановський В.А. став основоположником офтальмологічної служби в Луганській області.

 

5

65 років від дня народження Ягоферова Анатолія Миколайовича (1948), луганського міського голови (1998-2002), голови правління ЗАТ "Луганський машинобудівний завод ім. Пархоменка", кандидата економічних наук, народного депутата Верховної ради України 6-го скликання. Нагороджений Орденами "Знак Пошани" та "За заслуги" ІІІ ст.

 

9

55 років від дня народження Бойка Юрія Анатолійовича (1958), міністра палива та енергетики України, Народного депутата України, Героя України. Працював на Рубіжанському хімічному заводі "Зоря" (1981-1999) та у ВАТ "Лисичанскнефтеоргсинтез "(1999-2001). У 2001 році закінчив Рубіжанський філіал СНУ ім. В.Даля.

 

9

95 років від дня народження Латунова Григорія Антоновича  (1918), художника, члена Національної спілки художників України.

 

12

55 років від дня народження Вячеславової Олени Анатоліївни (1958), мистецтвознавця, культуролога, члена Національної Спілки художників України, кандидата філософських наук, члена регіональної редакції "Образотворче мистецтво".

 

13

60 років від дня народження Старуна Василя Володимировича, (народ.1953), поета, члена Національної спілки письменників України, журналіста. Народився у

с. Первомайське Біловодського р-ну.

 

16

95 років від дня смерті Руднєва Миколи Олександровича (1894-1918), громадського і політичного діяча, героя громадянської війни, начальника штабу 5-ї Української армії, яка здійснила легендарний перехід від Луганська до Царіцина.

 

17

60 років від дня народження Просіна Володимира Володимировича (1953), заслуженого журналіста України (1994), редактора Сватівської районної газети "Новини Сватівщини"( 1983 -1994), голови Сватівської райдержадміністрації (1995), заступника голови Луганської облдержадміністрації (2003-2005), курирував політичні та гуманітарні питання. Народився в місті Сватове Луганської області.

 

20

85 років від дня створення Луганської окружної лікарні (нині Луганська обласна клінічна лікарня (1928)).

 

22

90 років від дня народження Циганкова Дмитра Гнатовича (1923-1999), українського композитора, Заслуженого працівника культури України. Народився в  м. Старобільську Луганської обл.

 

26

70 років від дня відкриття інституту "Луганськгіпрошахт" (1943) (нині ПАТ "Луганськдіпрошахт").

 

27

55 років від дня народження Малиборської Валентини Сергіївни (1958), вишивальниці (вишивання бісером). У 2004 р. вперше почала вишивати (хрестом) і бісером неповторні ікони. У Перевальському ПГЛ № 79, директором якого працює В.С. Маліборська, створена музейна кімната етнографії та фольклору рідного краю.

 

28

95 років від дня народження Іващенка Андрія Андрійовича (1918 - 2010), першого довоєнного майстра спорту СРСР в Луганській області зі спортивної гімнастики.

 

28

75 років тому слободу Кремінна віднесено до категорії міст (1938).

 

29

105 років від дня народження Балтайтіса Віктора Яновича (1908-1987), вченого, фахівця в області гірничорятувальної апаратури, доктора технічних наук, професора, начальника ВГРЧ Луганської області. Народився в селі Василівка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (нині м. Алчевськ Луганської області).

 

29

60 років від дня народження Литвинова Віктора Івановича (1953),  луганського художника, члена Національної спілки художників України (1994). Працює в станковому малярстві, плакаті.

 

29

20 років від дня виходу з друку першого номера газети  «Экспресс-клуб»(1993) в м. Луганську.

 

30

70 років від дня відкриття Луганської кондитерської фабрики (нині - ЗАТ "Кондитерська компанія "АВК"). До складу "АВК" Луганська кондитерська фабрика увійшла в 1997 році.

 

Листопад

1

65 років від дня народження Малигіна Володимира Ілліча (1948), футболіста, дитячого тренера футбольного клубу "Зоря" (Луганськ). Майстер спорту СРСР з 1972 року. У 2010 році сайт Football.ua поставив Малигіна на 7-е місце в списку 50-ти кращих гравців "Зорі". Народився в м . Алчевську Луганської обл.

 

12

45 років від дня створення Луганського природного заповідника (1968). Спочатку в заповіднику було тільки два відділення "Станично-Луганське" і "Стрілецький степ".

 

13

70 років від дня заснування Краснодонського державного музею ордена Дружби народів «Молода гвардія» (1943). Музей заснований відповідно до постанови бюро Ворошиловградського обкому Компартії України від 13 листопада 1943 року.

 

15

60 років від дня народження Тодоракіна Євгена Івановича (народ.1953), луганського актора, заслуженого артиста України (1992).

 

21*

70 років від дня народження Голубовича Михайла Васильовича (1943), українського актора театру і кіно, художнього керівника Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, народного артиста України (1977), лауреата премії Спілки театральних діячів ім. А.М. Бучми (1996), Почесного громадянина Луганщини, повного кавалера ордена "За заслуги", Ордена князя Ярослава Мудрого V ст. та ін.

 

21

15 років від дня відкриття у м. Кіровську Луганської обл. Будинку милосердя та міського територіального центру соціального захисту людей похилого віку.

 

22

100 років від дня народження ВєтровоїЄвгенії Іванівни (1913-2007), актриси, заслуженої артистки України (1957). У 1937-1944 рр. працювала у Ворошиловградському ТЮЗі, а в 1952-1959 рр. та 1963-1983 рр. – у Ворошиловградському музично-драматичному театрі (нині – Луганський академічний український музично-драматичний театр).

 

23

15 років від дня відкриття єврейського культурного центру "Хесед''   (1998).

 

25

65 років від дня народження Захарченка Івана Михайловича (1948), краєзнавця, поета-пісняра, завідувача музеями с. Бобрикове та Д’якове, голови Антрацитівського районного об’єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта".

 

25

25 років від дня відкриття музейної кімнати Б.Д.Грінченка в с. Олексіївка Перевальського району (1988) (нині Народний меморіально-літературний музей ім. Б.Грінченка).

 

25

25 років від дня відкриття музею-квартири В.А.Титова, філії міського музею історії і культури м. Луганська (1988).

 

29

95 років від дня народження Зінченка Миколи Аксьоновича (1918 - 1944), льотчика-бомбардувальника, Героя Радянського Союзу (1940). Народився в селі Вишневий Дол Краснодонського району Ворошиловградської області.

 

Грудень

1

135 років від дня заснування луганського машинобудівного заводу ім. О.Пархоменка (1878).

 

4*

50 років від дня народження Бубки Сергія Назаровича (1963), українського спортсмена-легкоатлета зі стрибків з жердиною, заслуженого майстра спорту, чемпіона Олімпійських ігор (1988), чемпіона світу, Героя України, Почесного громадянина міста Луганська. Народився в м. Луганську.

 

5

100 років від дня народження Якименка Антона Дмитровича (1913 - 2006), льотчика, Героя Радянського Союзу (1939), генерал-лейтенанта авіації, заслуженого військового льотчика СРСР. Закінчив Луганську (Ворошиловградську) військово-авіаційну школу пілотів.

 

9*

150 років від дня народження Грінченка Бориса Дмитровича (1863-1910),  українського письменника, педагога, лексикографа, літературознавця, етнографа, історика, публіциста, суспільно-культурного діяча, редактора кількох українських періодичних видань, упорядника українського тлумачного "Словника української мови". Працював учителем (1887 -1893) в с. Олексіївка Слов'яносербського повіту (нині Перевальського р-ну Луганської обл.).

 

11

85 років від дня народження Румянцева Бориса Павловича (1928-2007), першого ректора Луганського машинобудівного інституту (1960-1974), заслуженого працівника народної освіти України, професора, кандидата технічних наук, заслуженого професора університету, віце-президента Під’ємно-транспортної академії наук України, Почесного громадянина м. Луганська.

 

14

65 років від дня народження Литовченка Катерини Іванівни (1948), української художниці, Заслуженого художника України. У 2003 році міжнародним благодійним фондом "Святої Марії" визначено почесний титул "Українська Мадонна" (з-за важкої травми, отриманої в дитинстві, - малює ротом). Почесний громадянин м.Свердловська. Народилася в м. Свердловську Луганської області.

 

14

15 років від дня створення в м.Луганську національно-культурного товариства "Дагестан" (1998).

 

18

305 років від дня створення згідно з Указом Петра I Азовської губернії, до складу якої ввійшли і українські землі (нині – частина Луганської, Донецької та Харківської областей).

 

19

115 років від дня народження Чихачова Миколи Абрамовича (1898-1942), винахідника першого вітчизняного прохідницького гірничого комбайна, механіка тресту "Первомайськвугілля". Народився в селищі при копальні Петрове-Мар'ївка (нині у складі м. Первомайська Луганської обл.).

 

20

45 років від дня народження Кучеренка Олега Миколайовича (1968), борця греко-римського стилю, першого українського чемпіона Олімпійських ігор 1992 р. в м. Барселоні, Заслуженого майстра спорту СРСР. Народився в м. Красний Луч Луганської обл.

 

30

60 років від дня відкриття Будинку техніки (побудований у 1953 році за проектом архітекторів П.Фадеічева та І.Дзбановського) (нині в цьому будинку знаходиться Інститут культури і мистецтв Луганського національного університету ім.Т.Шевченка).

 

 

У ЦЬОМУ РОЦІ  ВИПОВНЮЄТЬСЯ:

1643

370 років від часу заснування с.Осинове Новопсковського району Луганської області

1688

325 років від часу заснування селища Станиця Луганська

1703

310 років від часу заснування селища Марківка

1748

265 років від дня народження Ратч Івана Яковича (1748-1800), першого лікаря Луганського заводу

1753

260 років від часу заснування поселення Кам’яний Брід – одного з найстаріших поселень Луганського краю (тепер частина Луганська — Кам’янобрідський район)

1753

260 років від часу заснування селища Красний Яр

1753

260 років від часу заснування села Верхнє (Третя Рота), згодом цей населений пункт увійшов у межі  м. Лисичанська)

1753

260 років від часу утворення області військово-землеробських поселень сербів і волохів на південному березі Сіверського Дінця – Слов’яносербії (сьогодні - в основному частина території Луганської області)

1773

240 років тому народився Козин Гаврило Микитович, один із перших геологів, дослідник Донецького гірського кряжу. Працював у нашому краї з 1813 по 1825 рр. День народження і дата смерті не встановлені.

1808

205 років від часу виникнення поселення Петрівка (нині м.Ірміно, підпорядковане Стахановській міськраді міста Стаханова)

1808

205 років тому засновано с. Плугатар Біловодського району Луганської обл.

1818

195 років тому засновано с. Новолимарівка Біловодського району Луганської обл.

1838

175 років від часу створення першої механізованої бурової установки ударної дії по проекту гірничого інженера Ф. Мевіуса

1838

175 років тому була заснована перша в краї метеорологічна станція, звана тоді обсерваторією

1858

140 років тому родина Гаршиних оселилася в м. Старобільську. Тут пройшли дитячі роки російського письменника Всеволода Гаршина

1863

150 років від часу виходу з друку першого тому  "Толкового словаря живого великорусского языка " В. І. Даля

1863

150 років тому для службовців кінних заводів на краю Біловодська був створений лазарет з необхідними службами і лікарським персоналом

1878

135 років від часу заснування хутора Попасна

1888

125 років тому в Лисичанській штейгерській школі побував видатний вчений Д.І.Менделєєв з метою вивчення розвитку вугільної та соляної промисловості і підготовки фахівців-гірників

1898

115 років від часу введення в дію двоколійної залізничної лінії Луганськ-Міллерово довжиною 109 км для виходу донбаського вугілля на схід

1898

115 років від часу виникнення населеного пункту Гірське (нині місто районного значення в Луганській області, підпорядковано Первомайській міськраді)

1898

115 років тому Алмазне кам'яновугільне товариство розпочало  будівництво металургійного заводу. Влітку була задута перша доменна піч. (Алмазнянський металургійний завод припинив своє існування в 2000 р.)

1903

110 років від часу підписання договору «Об устройстве и эксплуатации Луганской телефонной сети в размерах местной потребности», який поклав початок телефонізації Луганщини

1903

110 років від часу відкриття повітової лікарні в с.Марківка Старобільського повіту (нині Марківська центральна районна лікарня)

1908

105 років тому робітники Луганського паровозобудівельного заводу, члени Товариства «розумних розваг», провели перше тренування з футболу

1908

105 років від часу введення в експлуатацію шахти № 4-6 «Карбоніт» (нині – ВП «Шахта «Карбоніт»  ДП «Первомайськвугілля»)

1908

105 років тому відкрилася перша амбулаторія на вугільному руднику Гофмана (м. Антрацит Луганської обл.)

1908

105 років від часу заснування Старобільської офтальмологічної лікарні, найстарішої на Луганщині

1908

105 років від часу введення в експлуатацію шахти Рубіжанського рудника братів Жмаєвих (нині –ВП «Шахта імені Д. Ф. Мельникова». Входить до ВАТ "Лисичанськвугілля"). Розташована в місті Лисичанськ Луганської області

1908

105 років тому було побудовано перше у Донбасі пожежне депо в Старобільську на кошти мецената купця Кожухова

1913

100 років від дня народження Балезіної Тамари Йосипівни, вченого-мікробіолога, фахівця з антибактеріальної терапії, вела роботи по отриманню вітчизняного пеніциліну під керівництвом професора З.В.Єрмоллєвої в 1941 році. Народилася в м.Старобільську Луганської обл.

1913

100 років від часу створення футбольної ліги Донбасу

1913

100 років від часу будівництва скляного заводу у м. Лисичанську (нині ВАТ «Лисичанський склозавод  "Пролетарій")

1913

100 років тому була побудована церква-школа в романо-візантійському стилі в Селезньовці Перевальського району (архітектор Лев Руднєв)

1913

100 років тому було зведено нову будівлю поштово-телеграфної контори по вулиці Поштовій

1918  лютий

95 років від часу виходу першого номеру Старобільської районної газети "Ленинский призыв" (нині – "Вісник Старобільщини")

1918

95 років від часу видання газети «Новый путь» в м.Лисичанську

1923

90 років від часу створення першої загальноміської футбольної команди «Металіст» на Луганському паравозобудівельному заводі імені Жовтневої революції (родоначальник нинішньої «Зорі»)

1923

90 років тому Сватова Лучка стала районним центром і була перейменована в місто Сватове

1923

90 років від часу утворення Біловодського району

1923

90 років від часу утворення Марківського району

1923

90 років від часу утворення Станично-Луганського району

1923

90 років з часу заснування села Хворостянівка  Старобільського району Луганської області

1923

90 років тому с. Успєнка стало райцентром (нині смт у Лутугінському районі Луганської області)

1923

90 років від часу введення в експлуатацію шахти № 1-2 (нині – ОП «Шахта ім. Л.М. Свердлова ДП "Свердловантрацит")

1923

90 років від часу виходу з друку першого номеру літературно-художнього журналу "Забой" (редактор О.І Селівановський), в якому друкувались М. Матусовський, М. Упеник, Ю. Черкаський, П. Безпощадний

1923

90 років тому  на базі педагогічних курсів засновано перший в Донбасі вищий навчальний заклад –Донецький інститут народної освіти в Луганську

1923

90 років від дня відкриття міської бібліотеки в м. Попасна (нині Центральна районна бібліотека міста Попасна)

1928

85 років від часу заснування газети "Октябрьский гудок", засновниками якої є трудовий колектив, профспілкова організація та адміністрація холдингової компанії "Луганськтепловоз"

1928

85 років тому побудовано Луганський Палац культури ім. В.І. Леніна

1933

80 років від часу заснування «Попаснянського вагоноремонтного заводу»

1933

80 років з часу появи Управління Луганського трамвая

1933

80 років з часу заснування Луганського ливарно-механічного заводу (нині ВАТ «Луганський ливарно-механічний завод»)

1938

75 років від часу першої серйозної перемоги Луганського футболу на республіканській арені. У рік утворення Луганської області футбольний клуб «Дзержинець» став чемпіоном України

1938

75 років від часу   відкриття обласної бібліотеки для дітей у м. Луганську

1938

75 років тому Луганська міська бібліотека стала обласною

1938

75 років від часу відкриття Перевальської районної бібліотеки у  м. Перевальську

1938

75 років від часу відкриття педагогічного училища в м. Лисичанську (нині Лисичанський педагогічний коледж Луганського національного університету імені Тараса Шевченка)

1938

75 років від часу утворення Сватівського району

1938

75 років від часу утворення Свердловського району

1938

75 років тому м. Слов'яносербськ стало центром Слов'яносербського району

1938

75 років тому Білокуракине стало районним центром новоствореної Ворошиловградської області

1938

75 років тому Попасне отримало статус міста

1938

75 років тому Станиця Луганська отримала статус селища міського типу

1938

75 років тому м. Старобільськ стало районним центром Луганської області

1943

70 років від часу перебування на Луганщині російського письменника Олександра Фадєєва, автора роману "Молода гвардія"

1943

70 років від часу створення Луганської обласної філармонії (березень)

1943

70 років від часу створення в м. Лисичанську міської бібліотеки

1943

70 років від часу відкриття Краснолучської  міської бібліотеки ім. Н. Крупської  у м. Красний Луч

1943

70 років від часу введення до дії швейної фабрики у м. Старобільську (нині ТОВ «Старобільська швейна фабрика»)

1948

65 років від часу організації футбольної команди «Трудовые резервы» у Ворошиловграді

1953

60 років тому був уведений в експлуатацію Первомайський завод залізобетонних виробів №3

1958

55 років тому Сєвєродонецьк отримав статус міста

1958

55 років від часу завершення будівництва першої черги Ворошиловградської ГРЕС потужністю 700 тисяч кіловат

1958

55 років від часу відкриття Антрацитівської дитячої міської бібліотеки

1963

50 років від часу заснування Луганського обласного протитуберкульозного диспансеру

1963

50 років від часу створення ПАТ «Первомайське ШПУ по бурінню стволів і свердловин» (створено на базі Первомайської геологорозвідувальної партії)

1963

50 років від часу заснування м. Щастя

1963

50 років від часу вступу в дію Центральної збагачувальної фабрики «Стахановська»

1963

50 років від часу відкриття музею історії міста Стаханова (нині Стахановський міський історико-художній музей)

1968

55 років від часу завершення будівництва «Лисичанського клейового заводу» (нині ВАТ «Лисичанський желатиновий завод»)

1978

35 років від часу відкриття ресторану «Перник», який названий на честь міста-побратима Луганська  (м. Перник Республіка Болгарія)

1978

35 років від часу створення народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Білолучанка» (Новопсковський р-н, смт Бiлолуцьк)

1978

35 років тому м.Попасне стало центром Попаснянського району

1978

35 років тому був відкритий Музей історії Первомайського району, а в 1998 році він був зареєстрований Первомайським міськвиконкомом як краєзнавчий музей

1983

30 років від часу відкриття Палацу культури хіміків у м. Рубіжному (квітень)

1983

30 років від часу створення Луганської дитячої філармонії "Ровесник"

1983

30 років від часу відкриття Художньої галереї (Виставковий зал спілки художників), філія Луганського обласного художнього музею

1988

25 років від часу відкриття пам'ятника Б.Д. Грінченко в селі Олексіївка Перевальського району

1988

25 років від часу створення Народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Забавушка» в Луганську

1993

20 років від часу заснування «Луганської телефонної компанії»,  одного з найкрупніших операторів зв’язку Луганської області

1993

20 років з часу створення Луганського комунального землевпорядного підприємства

1993

20 років від часу заснування Сєвєродонецького міського театру драми

1993

20 років від часу відкриття Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Молодої гвардії (створений на базі Луганського вищого військово-авіаційного училища штурманів)

1993

20 років від часу відкриття українсько-канадського культурно-просвітницького центру "Відродження" (при ЛНУ ім. Т.Г. Шевченка) (січень)

1993

20 років від часу відкриття Науково-краєзнавчого центру «Інститут грінченкознавства» (при ЛНУ ім.Т.Г. Шевченка)

1993

20 років тому були об'єднані Рубіжанський філіал Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту і Сєвєродонецький факультет обчислювальних комплексів та систем Харківського інституту радіоелектроніки в Сєвєродонецьку філію СНУ ім..В.Даля

1993

20 років тому заснований Археологічний науково-дослідницький центр «Спадщина» в СНУ ім.. В.Даля

1993

20 років від часу реєстрації Луганської обласної федерації більярдного спорту при обласній держадміністрації (січень)

1993

20 років від часу створення народного ансамблю танцю «Барвінок» Луганського навчально-виховного об'єднання «Барвінок» № 9

1998

15 років від дня заснування ЧАО Луганський науково-виробничий центр «Трансмаш»

1998

15 років тому відкрито Старобільський факультет Луганського національного університету імені Т. Шевченка

2003

10 років від часу відкриття пам'ятника до 250-річчя Слов’яносербії «Немає уз святіших за братерство» в селі Трьохізбенка

2003

10 років тому був вперше проведений фестиваль козацької культури «Любо» в Станиці Луганській

 

6 СІЧНЯ

Володимир Сосюра - співак України, син Донбасу

 

До 115-річчя від дня народження В.М.Сосюри   (1898-1965)   

Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
Твій кожний камінець, твою билину кожну,
Де я пішов на бій за щастя в даль тривожну,
що снилось мені в заграві заводський...

В.Сосюра[1]

Володимир Сосюра - один з видатних ліриків XX століття, поет краси й почуттів. «Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну...»,  - писав художник. Письменник був закоханий у свій край, свідоцтвом цього є твори, присвячені улюбленому шахтарському краю. Про місто свого дитинства В.М. Сосюра писал:  "Лисиче над Дінцем... Де висне дім заводу, музика в садку та потяг в сім годин... Вас не забуть мені, як рідну Третю роту... Про вас мої пісні під сивий біг хвилин..."

Народився Володимир Миколайович Сосюра 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве Донецької області в бідній трудовій родині. Дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Верхнє (Третя Рота), що нині перебуває в межах міста Лисичанська. Сюди переїхала родина Сосюри, коли Володі було 10 років. Саме звідси - самі яскраві спогади його дитинства і юності. Тут не тільки родинні, але й духовні коріння художника. Рідний край був благодатним місцем для визрівання незвичайного поетичного таланта художника. Існує магічне коло малої батьківщини, що живить душу протягом всього життя. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів в автобіографічному романі "Третя Рота». Саме на сторінках "Третьої роти" знаходимо яскраві свідоцтва про батьків художника: Миколу Сосюру, кресляра за фахом, що за своє недовге життя був і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем, і Антоніну Локотош, робітницю, родом з Луганська. Трудову діяльність почав рано, спочатку на Донецькому содовому заводі м. Лисичанська,  потім працював різноробом на шахті. Початкову освіту отримав під опікою батька. В 1911 році поступив у міністерське училище с. Верхнє.

Свої перші напівдитячі поетичні проби сам Сосюра відносить до 1914 року.
У цьому ж році майбутній поет вступає до трьохкласного нижчого сільськогосподарського училища, але смерть батька в 1915 році змушує його залишити навчання й повернутися на содовий завод. У 1916 році він знову вертається в училище, де провчився до осені 1918 року. Саме в цей час Сосюра пише свої перші вірші, які починають публікуватися в бахмутськой "Народній газеті" і лисичанських газетах "Голос робітника" і "Голос праці". 14 жовтня 1917 року публікується перший вірш поета російською мовою "Плач волн" у газеті "Голос рабочего", а 22 жовтня ця ж газета розміщає перший український вірш "Чи вже не пора".

Становлення В. Сосюри як поета припадає на роки УНР і її трагічної поразки.
Восени 1918 року зі зброєю в руках. Сосюра воює проти кайзерівських і гетьманських військ у складі повстанської робочої дружини Донецького содового заводу (с. Верхнє), стає козаком петлюрівської армії, входить в особисту варту самого Петлюри. Згодом він утік з її рядів і потрапив у полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилася несмертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру й червоний ревтрибунал, і тільки життєва мудрість голови трибуналу, що розглянув у хлопчиські поета, урятувала йому життя.

Перший поетичний збірник "Вірші" вийшов у 1921-му році. З-під пера письменника також вийшли ряд лірико-епічних поем: "Оксана" (1922), «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня». До цих добутків, треба думати, належала й поема "Махно" (близько 1924 р.), текст якої не зберігся. Одним з перших проявів інтересу молодої літератури до рідної стародавності став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило» (1926). Творчість молодого поета зацікавила кінорежисера Петра Івановича Чардинина. По твору В. Сосюри "Тарас Трясило" П. Чардинин знімає фільм у 1926 році. Головну роль Тараса Трясило зіграв Амбрось Бучма. Образ Тараса Трясило показаний А. Бучмою героїчно й могутньо. Фільм створений у жанрі народної епічної трагедії й розповідає про козацьке повстання XVII століття проти польської шляхти.

У 1925 р. Володимир Сосюра закінчив робітфак Харківського інституту народної освіти. Входив до складу багатьох літературних організацій ("Плуг", "Гарт" і ін.). Членом Союзу письменників СРСР він стає в 1934 р..

У 1927-1929 рр. їм написано ряд поем. Безпристрасна критика бачить у Сосюрі провідного майстра ліричного жанру, але "провладні" критики усе суворіше засуджують творчість поета, увергаючи його в стан глибокої творчої кризи. За "націоналістичні ухили" в 1934 р. поета виключають із партії й із Союзу письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. В1936 р. Сосюру все-таки знову приймають у Союз радянських письменників. Під припливом нових чинностей і надій він вертається до роботи. У наступні роки з'являються збірники «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939).

У 1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше лисичанське полотно - роман у віршах "Червоногвардієць", що увібрав все те, що становить автобіографічну основу його творчості 20-30-х років: спогади про дитинство, передреволюційна Донецька область, громадянська війна, боротьба й любов у своєму магічному сполученні.

У 1941 р. поет був евакуйований у Башкирію, в 1942 р. працював в Українському радіокомітеті в Москві, в 1943 р. входив у редакцію фронтової газети "За честь Батьківщини". Лірику Сосюри періоду Вітчизняної війни (збірники "У годину гніву", 1942, "Під гул кривавий", 1942, численні публікації в періодиці) проймають два мотиви. Це - віра в перемогу й у той же час неретушоване зображення людського лиха.

Друга книга поезії Сосюри - книга України. Безліч творів поета присвячено патріотичній темі: протягом всього свого життя він постійно сповідається в любові й клянеться у вірності рідній землі. Причому образ Батьківщини поступово розростається - від маленької Третьої Роти через степове роздолля Донеччини - до всього українського миру з неодмінними «ясними зорями» і «тихими водами». Саме за невгасиму любов до України неповторному Володьці призначено випробувати найбільше неприємностей, але ніякі приписання або навіть вироки не змусили його відректися від найдорожчого.

Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Патріотичний вірш «Любіть Україну!» в 1951 р. став причиною найгостріших обвинувачень поета в націоналізмі. В. Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою погрозою арешту, що зникає тільки зі смертю Сталіна в 1953 р.. И тоді з'являються нові книги віршів: "За мир" (1953), "На струнах серця" (1955), "Солов'їні далі" (1957). Поема "Мазепа" (почата в 1929 р., завершена в 1959 - 1960) віднесена до "заборонених творів", разом із ґрунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована в журналі "Київ" тільки в 1988р..

Ряд цікавих творів містять книги В Сосюри «Близька далина» (1960) і «Поезія не спить» (1961),. «Осінні мелодії» (І964) і «Весни дихання» (1964).

За поетичний збірник "Щоб сади шуміли" Володимир Сосюра визнаний гідним Державної премії СРСР (1948 рік.) А за збірники віршів "Ластівки на сонце" і "Щастя родини" - Республіканської премії імені Т.Г. Шевченко (1963 рік).

Поет любив Донбас, Лисичанськ, Третю роту, він часто приїжджав сюди. Тут жила його мама Антоніна Дмитрівна, що вмерла 24 січня 1961 року й похована в Лисичанську. Любов'ю до рідного краю пронизані його рядки: "Де б я не був, а все-таки думками лечу в Донеччину свою".

Луганчани пишаються, що саме в нашому краї пройшли дитячі і юнацькі роки поета. На згадку про нього встановлений пам'ятник (скульптор И. Овчаренко), відкритий музей В. М. Сосюри, його ім'я носить один з Палаців культури в м. Лисичанську. На будинку заводоуправління "Лисичанської соди" відкрита меморіальна дошка зі словами: "На содовому заводі на початку ХХ століття працював український поет-лірик В. М. Сосюра".

Друг В.Сосюри, лисичанський художник Іларіон Горох, написав у 1965 році спогади, які  вперше опубліковані в книзі С. Каленюка й Н. Ломако "Террафоксы и другие лисичане".

Життю й творчій діяльності Сосюри українські кінематографісти присвятили документальний фільм "Володимир Сосюра" (1971) і відеострічку "Володимир Сосюра" (1993).

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

ЛІТЕРАТУРА:

Основні видання творів В.М.Сосюри

- Сосюра В. Вибране [Текст] / В. Сосюра. – К.:Худож. літ., 1948 . – 363 с.

- Сосюра В. Вибрані твори [Текст]: У 2-х т..  / В. Сосюра: - К.:Наук. думка, 2000 . - Т. 2 . – Поеми. Роман. – 550 с.

- Сосюра В. Вибрані поезії [Текст] / В. Сосюра. – К.:Українське державне видавництво, 1980 . – 270 с.

- Сосюра В. Біля шахти старої [Текст] / В. Сосюра /. – К.:Молодь, 1958 . – 199 с.

- Сосюра В. Батьківщині [Текст] / В. Сосюра . – К.:Молодь, 1946 . – 45 с.

- Сосюра В. Донеччино моя! : Поезії [Текст] / В. Сосюра . – К.:Дніпро, 1966 . - 725 с.

- Сосюра В. Засуджене й заборонене [Текст]: Вибране з творів  / В. Сосюра. – Нью-Йорк, 1952 . – 101 с.

- Сосюра В. Крылья [Текст]: пер. с укр. яз. / В. Сосюра. – М.:Худож. лит., 1988 . – 302 с.

- Сосюра В. Калина над водою [Текст] : Лірика та поеми  / В. Сосюра .– К.:Дніпро, 1968 . - 527 с.

- Сосюра В. Мазепа: Поема [Текст] / В. Сосюра. - Тернопіль:Богдан, 2000 . - 72 с.

- Сосюра В. Родине [Текст] / В. Сосюра . - К., 1950 . - 62 с.

- Сосюра В. Стихотворения и поэмы [Текст] / В. Сосюра . – Л.:Сов. писатель, 1982 . – 558 с.

- Сосюра В. Стихи [Текст] : пер. с укр. яз.  / В. Сосюра  – М.:Худож. лит., 1971 . – 272 с.

- Сосюра В. Счастье семьи трудовой [Текст]: Стихи  / В. Сосюра. – М.:Советский писатель, 1963 . - 320 с.

- Сосюра В. Сонячні мечі [Текст]: Вірші й поеми  / В. Сосюра . – К.:Дніпро, 1967 . – 219 с.

- Сосюра В. Солов'їні далі [Текст]: Поезії  / В. Сосюра. – К.:Радянський письменник, 1957 . – 167 с.

- Сосюра В. Третя рота [Текст]: Роман  / В. Сосюра. – К.:Український письменник, 1997 . – 350 с.

- Сосюра В. Щастя [Текст] / В. Сосюра.–К.:Дніпро, 1974.–190с.

- Сосюра В. Червона зима [Текст]: Вірші, поеми  / В. Сосюра. – К. :Дніпро, 1983 . – 132 с.

- Сосюра В. Якби помножити любов усіх людей [Текст] / В. Сосюра. – К.:Держ. вид-во худож. літ.,1963.– 343с.

Про В.М.Сосюру

- Блидченко П. Поэт с сердцем рыцаря [Текст] / П.Блидченко // Новый путь . – 2008 . – 9 января. – С. 8-9.

- Бондаренко С.   Мушкетер из Третьей Роты [Текст]  // Киевские ведомости . - 2006 . - № 89. - С. 8-9.

- Бузина О. Сосюра - прототип Ивана Бездомного. "Сумасшествие" украинского советского поэта дало толчок сюжету "Мастера и Маргариты" [Текст] / О.Бузина //2000 . – 2006 . – 20-26 января № 3. – С. 6.

- Гладких Н. Донбаські сюжети в творчості Володимира Сосюри [Текст] / Н.Гладких //

- Горох И. Д.  Наше детство с В. Н. Сосюрой [Текст] /И.Д.Горох //Новый путь. – 2010. – 31 декабря (№ 164). – С. 2.

- Дузь І. Гімн людині [Текст]: До 70-річчя з дня народження Володимира Сосюри/І.Дузь. - К.:Знання, 1967. - 47 с.

- Ігнатів Н. Є. Специфіка відображення дитячого світосприйняття в автобіографічному романі В. Сосюри "Третя рота"[Текст] / Н.Є.Ігнатів // Вісник Луганського національного педагогічного університету   ім. Т. Шевченка . - 2007 . - № 14. - С. 209-215.

- Кизилова В. В. Роман Володимира Сосюри "Третя рота" як зразок мемуарної прози [Текст] / В.В.Кизилова // Творчість В. Сосюри в контексті сьогодення . - Луганськ: ЛНПУ ім. Т.Шевченко.– 2008. – С. 20-22.

- Намдаров Г. М.Луганські дослідники про походження родоводу Володимира Сосюри [Текст]/Г.М. Намдаров //Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження вченого-краєзнавця Павла Івановича Луцького . – Луганськ: ЛДПУ, 2001. - С. 15-19.

- Наталі Т. Він був, "мов вибух динаміта" [Текст]/Т.Наталі//Культура Донбасса. - 2005. - 19 Січень № 2. - С. 1, 6.

- Нежива Л. Л. Постать Володимира Сосюри в спогадах сучасників [Текст] / Л.Л.Нежива // Творчість В. Сосюри в контексті сьогодення. - Луганськ: ЛНПУ ім. Т.Шевченко. – 2008. – С. 22-26.

- Малахута  М.  Володимир Сосюра Так ніхто не кохав [Текст] / М.Малахута // Літературна газета . – 2008 . – № 1. – С. 7.

- Владимир Соссюра [Текст] // Экспресс-новости . - 2005 . –19 січ. (№ 3). - С. 2

- Моренець В. П. Володимир Соссюра [Текст] / В.П.Моренець. – К.: Дніпро, 1990. - 262с.

- Подов В. І.Меморіальний музей В. М. Сосюри [Текст] / В.І.Подов. - Донецьк:Донбас, 1988. – 28 с.

- Подов В. И. Любовь и слезы [Текст]: Новое о Владимире Соссюре  / В.И.Подов. – Лисичанск, 1995. – 66с.

- Подов В. Сосюра известный и неизвестный [Текст] /В. Подов. – Луганск, 1999. – 121с.

- Видатні постаті України. - К.:МАУП, 2004. – 872 с.

- Подов В. І. Меморіальний музей В. М. Сосюри [Текст]: Путівник / В.І.Подов. – Донецьк:Донбас, 1981.– 22 с.

- Пінчук Т.С. Історіософський часопростір художнього осмислення образу Івана Мазепи в поемі В. Сосюри "Мазепа" [Текст] /Т.С. Пінчук // Вісник Луганського національного педагогічного університету   ім. Т. Шевченка. - 2009 . - № 3. - С. 64-68.

- Радецька М. М. Концепція образу В. Сосюри в українській поезії [Текст] / М.М.Радецька // Творчість В. Сосюри в контексті сьогодення . –Луганськ: ЛНПУ ім. Т.Шевченко.– 2008. – С. 31-35.

- Радченко Є. Володимир Сосюра [Текст]: Літературно-критичний нарис  / Є.Радченко. - К.:Рад. письменник, 1967. – 208 с.

- Творчість В. Сосюри в контексті сьогодення. - Луганськ: ЛНПУ ім. Т.Шевченко.– 2008. – С. 16-18.

Електронні ресурси:

- Сосюра Владимир Николаевич [Электронный ресурс]: веб-страничка сайта  Википедии – свободной энциклопедии.– Режим доступа:  http://ru.wikipedia.org/wiki. uk.wikipedia/ Сосюра_Володимир_Миколайович.– Название с экрана

- Володимир Миколайович Сосюра [Электронный ресурс]: веб-страничка сайта  Научно-технической библиотека Донецкого национального технического университета.– Режим доступа: http://library.dgtu.donetsk.uaexhib/sosyura.html/ – Назва з екрану

 

24 БЕРЕЗНЯ
Вольф Бейліс: сходознавець-арабіст, дослідник арабських першоджерел

 

До 90-річчя від дня народження В.М.Бейліса  (1923-2001)

Вольф Менделєєвич Бейліс залишиться в
 історії української науки не тільки як один
 з найвідоміших вчених-арабістів, але і
 як організатор науки, що створив єдину
 школу сходознавства в периферійному вищому
 педагогічному навчальному закладі України.

М.С.Бур'ян[2]

У 60-70-х роках XX сторіччя ім'я професора Вольфа Менделєєвича Бейліса персоніфікувало українську арабістику. Прекрасний учений, педагог, він зробив помітний внесок у розвиток сходознавства в Україні. В.М.Бейлісу належать фундаментальні дослідження із проблем історії країн Ближнього й Середнього Сходу, Кавказу, джерелознавства й текстології письмових пам'яток арабською мовою. Пізніше він став відомий як видатний сходознавець-арабіст, дослідник арабських першоджерел з історії народів СРСР.

Народився Вольф Менделєєвич  24 березня 1923 року в невеликому стародавньому місті Василькові Київської області в родині скромних трудівників (батько був бухгалтером, мати - фельдшером). У 1930 році родина переїжджає в Київ, де поселяється на Подолі.
У 1940 році майбутній учений блискуче закінчив Київську середню школу №19, виявивши неабиякі здібності до вивчення мов і історії, і в тому ж році поступив до історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. На першому курсі він вивчає арабську мову й робить перші кроки в науку під керівництвом відомого арабіста Тауфіка Гавриловича Кезми. Однак навчання було перервано Великою Вітчизняною війною.  

У липні 1941-го Вольф Менделєєвич був покликаний на службу в Червону армію, після закінчення військового училища в неповні дев'ятнадцять років став офіцером-артилеристом і був спрямований на фронт. Він брав участь в обороні, а потім у звільненні України й закінчив свій бойовий шлях у 1945 році в Болгарії.

Після демобілізації в 1947 році В.М.Бейліс повернувся на історичний факультет Київського університету й відновив заняття арабськими мовами, залишаючись єдиним учнем Т.Г.Кезми. Прекрасна язикова підготовка й школа дослідження арабських джерел у Т.Г.Кезми обумовили вибір наукових інтересів В.М.Бейліса. Після закінчення університету він вдало сполучав викладання в школі з науково-дослідною роботою. Працюючи директором Чорнобильської середньої школи, В.М.Бейліс поступив до аспірантури при Інституті історії АН СРСР і написав  кандидатську дисертацію на тему "Твори Ал-Масуди як джерело з історії Східної Європи X ст.", що була успішно захищена. 17 липня 1963 року рішенням вченої ради Інституту народів Азії АН СРСР йому був присуджений учений ступінь кандидата історичних наук. А вже через рік, 1 вересня 1964 року, за результатами конкурсу він, уже тоді відомий дослідник арабських джерел по історії народів СРСР, був обраний на посаду старшого викладача кафедри загальної історії Сумського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка.

Розквіт наукової, педагогічної й науково-організаційної діяльності В.М. Бейліса пов'язаний з Луганським державним педагогічним університетом, де він працював з вересня 1964 р. і до останніх днів свого життя. Майже сорок років він проробив на кафедрі всесвітньої історії цього вищого навчального закладу старшим викладачем, доцентом, професором. Як дослідник академічного складу В.М. Бейліс персоніфікував і прекрасного педагога. Лекції й практичні заняття В.М.Бейліса характеризувалися глибоким знанням проблеми, насиченістю конкретно-історичним матеріалом, точністю аналізу, блискучою літературною мовою незалежно від того, читав він їх на російській або українській мові. У творчій, приємній обстановці, що була на його лекціях, починалося залучення студентів не тільки до історичної науки, але й до педагогічної майстерності. Його лекції й семінари по історії давнього світу й історії середніх століть стали для десятків поколінь луганських учителів прекрасною школою пізнання історичного минулого. В 1978-1989 рр. він очолював кафедру всесвітньої історії, що стала опорною кафедрою вищих педагогічних навчальних закладів України. В 1979 р. під його керівництвом почала діяти аспірантура за фахом "Історія країн Ближнього й Середнього Сходу", що мала контакти з Інститутом сходознавства АН СРСР, Ленінградським відділенням цього інституту, сходознавчими центрами Баку, Махачкали, Тбілісі, фактично представляючи арабістику України в 70-80-х рр.

Працюючи в Луганському державному педагогічному університеті, В.М. Бейліс продовжив вивчення різноманітних арабомовних пам'ятників. Прекрасний знавець середньовічних арабських джерел, що володів технікою їхнього аналізу, В.М. Бейліс у своїй науковій праці віддавав перевагу найбільш трудомістким напрямкам у східному джерелознавстві - введення в науковий оборот маловідомих пам'ятників. Найбільше яскраво талант Вольфа Менделєєвича як вченого-арабіста виявився при роботі  над маловивченим  збірником автора кінця XI в. Масуда ібн Намдара, рукопис якого зберігається в Паризькому національному музеї. В 1970 р. він здійснив факсимільне видання рукопису в серії "Писемні пам'ятки Сходу». Наступним етапом його дослідження записів Масуда ібн Намдара стала робота "Твори Масуда ібн Намдара як джерело по історії Ширвана й Аррана й пам'ятка арабської літератури", що була захищена в Інституті сходознавства АН Азербайджанської РСР як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.

Через рік 12 травня 1978 року Вольфові Менделєєвичу привласнений учений ступінь професора. Тема дисертаційного дослідження надзвичайно актуальна, тому що,  відомо, що середньовічні Арран і Ширван є частинами сучасного Карабаху. Робота здобуває особливу наукову цінність саме зараз, коли відбувається розпачлива полеміка між вірменськими й азербайджанськими вченими щодо питання про історичні права на Нагорний Карабах. Одночасно із цим В. М. Бейліс опублікував серію статей і рецензій, пов'язаних з вивченням арабських першоджерел з історії Східної Європи й Кавказу IX - XII ст., а також ряд статей в українських енциклопедичних виданнях і енциклопедіях СРСР: "Ал-Масуді про російсько-візантійські відносини", "Народи Східної Європи в скороченому описі Муттахара Ал-Макдисі", "З історії Дагестану VI - XI ст. Сарір", "Нові відомості про слов'ян Північної Африки X ст.", "До оцінки відомостей арабських авторів про релігію стародавніх слов'ян і русов.", "До аналізу джерел для біографії Абу Ісма’іла Ал-Хусайна Ат-Тугра'і" і багато інших.

Він також був редактором перекладів і автором коментарів до середньовічних арабських текстів Шихаб пекл-дин ан-насави "Життєвий опис султана Джалала пекло-дина Макбурни" і ін.. Наукова діяльність доктора історичних наук, професора В.М. Бейліса, без сумніву, заслуговує спеціального дослідження. Наприкінці 80-х і 90-х років В.М. Бейлісом був підготовлений переклад російського підсумкового твору арабського енциклопедиста X ст. Ал-Масуді "Книга попередження й перегляду" обсягом 25 друкованих аркушів арабського тексту, а також коментарі до цього твору.

Подальша підготовка видання праці у зв'язку зі станом здоров'я перекладача була продовжена московськими арабістами в Центрі "Східна Європа в античному й середньовічному світі" Інституту загальної історії РАН. Крім того, В.М. Бейліс видав три статті, присвячені відомостям Ал-Ідрісі (ХII ст.) про Південно-Східну Європу, порти Чорного моря й зв'язки між ними, а також цикл статей про використання творчості арабських поетів XI-XII ст. як джерело з історії й інші матеріали. Протягом багатьох років Володимир Михайлович читав курси історії давнього світу й історії середніх століть. Його лекції були яскравими й змістовними - він, як ніхто інший, умів зацікавити, прилучити до вивчення, привити любов до історії Сходу.

Визнанням наукових заслуг професора було його включення до складу спеціалізованої вченої ради Інституту сходознавства по захисту кандидатських і докторських дисертацій, а також редколегії журналу "Східний мир", випуск якого був відновлений у 1993 р.. В.Бейліс - загальновизнаний науковий авторитет в Інституті сходознавства й Інституті загальної історії Російської АН, наукових колах США, Канади, Азербайджану, Грузії, Польщі, Чехії. З 1978 р. В.М.Бейліс був членом вченої ради Луганського педагогічного університету.

У рамках кафедри всесвітньої історії й міжнародних відносин Луганського національного університету імені Тараса Шевченка сформувалася й розвивається наукова школа, що заснував  професор Вольф Менделєєвич Бейліс  у 1970-х роках.

15 лютого 2001 року Вольфа Менделєєвича не стало, але пам'ять про нього жива. Його послідовники продовжують займатися вивченням східних літературних пам'ятників як джерел по історії Середньовіччя. «Школа Бейліса» продовжує розвиватися під керівництвом  доктора історичних наук, професора М.С.Бур'яна. В 2001 році  ім'я В.М.Бейліса з'явилося в назві Науково-дослідного центра "Схід-Захід: теорія й історія міжцивілізаційних взаємин". У 2008 році, у зв'язку з 85-річчям від дня народження вченого, був випущений збірник наукових праць. У 2011 році на будинку, де  жив Вольф Менделєєвич у Луганську, установлена меморіальна дошка.

Найважливіші публікації В.М.Бейліса за 1996 - 1999 роки:

- Відповідальний редактор видання "Ан-Насави Шихаб ад-Дин ибн Ахмад Сират ас султан Джалал ад-Дин Манкбурны" (Жизнеописание султана Джалал ад-Дина Манкбурны) [Текст]. – М.: Изд-во Вост. лит. Рос. АН, 1996. – 728 с.

- "Країна ал-Куманія у "Географічному творі" ал-Ідрісі та половецька земля Іпатіївського літопису" [Текст] // Зб. наук. праць на пошану Ярослава Шашкевича з нагоди його 70-річчя.-  Л.-К.:Нью-Йорк, 1996. – С. 84–104

- "Слов'янська ріка " (Нагр ас-сакаліба) - північна межа проникнення арабів до Східної Європи під час арабо-хозарських війн VII - першої половини VII ст. та шлях купців-русів у IX ст.. [Текст]  // III Сходознавчі читання А.Кримського. - К., 1999.– С. 12–14

Про В.М.Бейліс

- Бурьян М.С. Слово об Учителе [Текст]  / М.С Бурьян // Вісник Луганського Національного Педагогічного університуту  ім. Т. Шевченка . – 2007 . – № 23. – С. 6–9

- Бур'ян, М.С.. Видатний український  сходознавець Вольф Менделевич Бейліс [Текст]  / М.С. Бур'ян, З.А Саїдов //Вісник Луганського Національного Педагогічного університуту  ім. Т. Шевченка . – 2007 . – № 23. – С. 9–13

- Вольф Бейліс: учений-арабіст зі світовим ім’ям, класик української арабістики [Текст]  // Климов А. Історія Луганського Державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка в особах його професорів / А.Климов. – Луганськ: Альма-матер, 2001. – С. 13–18

- Люди Луганского Национального университета. Вольф Бейлис [Текст] // Климов А./Історичні краєзнавчі розвідки: монографія.– Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім.. Тараса Шевченка», 2010.– С.279–283

 

26 КВІТНЯ
100 років від дня заснування ЗАТ "Луганський трубний завод"

 

img002

Заводи, як і люди, мають свою біографію.
Кожний завод відрізняється власною історією,
 має своє "обличчя", свої традиції й "почерк",
 що не сплутаєш із іншими
.

Є.Миронов[3]

ЗАТ "Луганський трубний завод" - лідер по виробництву сталевих електрозварних труб малого й середнього діаметра. Підприємство чорної металургії знаходиться в Луганську. На даний момент підприємство є одним з найбільших виробників труб масового призначення на території України й великим українським постачальником даної продукції в країни СНД.

Завод заснований 26 квітня 1913 року. У цей день реєструється "Торговий дім К.К.Попов і І.Є.Буденцов" для виробництва труб у м.Луганську Єкатеринославської губернії.

У 1915-1916 рр. на заводі працювало 190 чоловік. Річне виробництво досягло 480 тис. пудів (7680 тонн) труб двох розмірів - половина й півтора дюйма. Спосіб зварювання - нагрівання металу вугіллям у печах.

В архіві збереглося багато документів, у яких розповідається про те, як працював, чим жив завод і його люди. Роботи на заводі планувалися, точніше, програмувалися. З «Програм робіт на заводі» видно, що продукцією заводу були залізні газові труби різних діаметрів, муфти й відводи до них. Завод мав великі зв'язки по всій країні. Замовниками були різні підприємства Житомира, Москви, Києва, Таганрога, Харкова та ін..

З початку 1917 року завод почав розбудовуватися, здобуваються будівельні матеріали, устаткування. З переписки із замовниками й постачальниками видно, що завод купував для своїх потреб залізо, вугілля, цеглу, цемент, смолу, скло, глину й верстати для розпиляння металу. Карп Кирилович Попов прагне розширити виробництво, клопочеться перед начальником служби шляху Північно-Донецької залізниці про проведення залізничної вітки на завод.

Роботи йшли на повний хід, замовленням не було кінця, але існували більші труднощі із сировиною. У лютому 1917 року завод мав потужності для виробництва труб до 40 тис. пудів на місяць. Але от гримнула революція. Попов зник у бурі громадянської війни. Але в 1922 році він з'являється знову й пропонує свої послуги по післявоєнному відновленню заводу й налагодженню виробництва. У той час практикувалася здача підприємств в оренду, і К.К.Попов став орендарем заводу.

У 1925 році завод був відновлений, і налагоджене виробництво, а за "проханнями трудящих" завод був націоналізований. Подальша доля К.К.Попова невідома. За розповідями старих робітників, це була інтелігентна, справедлива, глибоко порядна людина.

Трубопрокатному заводу в 1926 році привласнене ім'я Федора Романовича Якубовського, революціонера, героя громадянської війни.

У 1929 році проводиться реконструкція заводу. Річний обсяг виробництва виріс до 22 тисяч тонн.

З першого дня Великої Вітчизняної війни завод працює на потреби фронту.
В 1942 році у зв'язку з погрозою окупації завод і люди евакуйовані на Першоуральський трубний завод, що дозволило змонтувати на цьому заводі додаткові трубопрокатні стани й забезпечити в роки Великої Вітчизняної війни потреби країни й фронту.

У лютому 1943 року, після звільнення від німецько-фашистських загарбників, заводчани за допомогою населення відновлюють зруйновані цехи, і вже у квітні того ж року почався прокат труб.

У 1974 році завершене будівництво нового виробничого корпуса, почате в 1969 році, по випуску спиральношовних труб з ділянкою оцинкування, де вперше у вітчизняній практиці ведеться оцинкування труб у вертикальному положенні. Вступили в дію ремонтно-механічний цех, котельня, підстанція, водооборотний цикл. Річне виробництво склало 225 тис. тонн труб.

У 1986-1992 рр. почалася повна реконструкція трубоелектрозварювального цеху №1 без зупинки виробництва, з максимальним річним обсягом виробництва в 1988 році-289,6 тис. тонн труб. Кількість досягла 1765 люд..

У 1991 р. колектив Луганського трубного заводу ім. Якубовського бере завод в оренду із правом викупу.

У грудні 1993 року завод перетворений у закрите акціонерне товариство "Луганський трубний завод" шляхом викупу цілісного майнового комплексу.
У 1997 р. в експлуатацію уведене італійське встаткування, що дозволяє проводити випуск холоднодеформованих труб для амортизаторів і карданних валів на автомобільну техніку.

У 1998 році вперше проведена сертифікація водогазопровідних труб на відповідність вимогам ДЕРЖСТАНДАРТ 3262-75 у системі УкрСЕПРО. А вже в 1999 році вперше сертифікована система якості ДСТУ ISO 9002-95 у системі УкрСЕПРО.
Починаючи з 2000 р., іде поетапне освоєння виробництва профільних труб.
У 2006-2007 рр. реалізована програма оптимізації виробничих процесів на заводі, у результаті чого збільшена продуктивність праці більш ніж на 30%. Завод стає лідером галузі по показниках виробництва й рівню заробітної плати.

Обсяг виробництва труб, що випускають заводом, склав у 2008 р. 10 % від загального виробництва труб по Україні (260 тис. тонн), а виробництво профільних труб перевищило 30% від загального обсягу зробленої заводом продукції. Почато реалізацію програми реконструкції й модернізації виробництва, придбання нових станів, агрегату поздовжнього різання, розширення асортиментів продукції. Уведені в експлуатацію два трубоелектрозварювальних стани - "27-89" і "12-38". Отримано сертифікат, виданий ТЮФ НОРД на відповідність продукції вимогам DIN EN 10219 ч.1-2.

У цей час випуск продукції на Луганському трубному заводі здійснюється на сімох трубоелектрозварювальних станах сумарною потужністю близько 350 тис. тонн продукції в рік. Завдяки сучасному встаткуванню, передовій технології, високій кваліфікації фахівців і багаторічному досвіду виробництва труб, вдається досягти прийнятного компромісу між високими вимогами міжнародних стандартів, якістю продукції, помірними витратами й цінами.
Продукція заводу поставляється як в Україну, так і в Росію, Білорусь, Казахстан, Німеччину, Італію й інші країни.

На заводі освоєний випуск водогазопровідних труб з оцинкованим покриттям, профільних труб для різних металоконструкцій, деталей транспортних і сільськогосподарських машин, початий випуск елементів будівельних лісів. Разом з іноземними фірмами ведуться роботи з освоєння випуску прецизійних труб для виробництва амортизаторів на автомобільну й тракторну техніку.
Луганський трубний завод є власником міжнародних нагород за якість продукції. За досягнення переваги над конкурентами й одержання переможного 5-го місця серед 350 000 підприємств України Закритому акціонерному товариству «Луганський трубний завод» Міжнародним економічним рейтингом «Ліга кращих» був привласнений статус «Підприємство 2010 року» з одержанням національного свідоцтва міжнародного зразка.

Завдяки столітньому досвіду роботи й постійному вдосконалюванню завод забезпечує своїх клієнтів якісною продукцією й високим рівнем сервісу.

ЛІТЕРАТУРА

- ЗАО «Луганский трубный завод [Текст] // Луганская область. Ведущие предприятия Луганской области.– Луганск,1998.– С.6.

- Испытание на прочность: Очерки из ист. Ворошиловградского трубного завода им.Ф.Р.Якубовского.–Донецк:Узд-во «Донбас»,1977.–76 с.

- Камышова Е.Неизвестные страницы истории Луганского трубного завода им. Якубовского [Текст] / Е.Камышова // Трубник.–1992.–29 мая, 17 июля.– С.2.

- ЛТЗЯ [Текст]. – Луганск: Луганская правда, 1991. – 21 с.

- Машиностроительный комплекс [Текст] // Луганская область «Восточные ворота Украины».– Луганск, 2000.– С.13.

- Ткаченко С. Путешествие во времени [Текст]: [Из истории Луганского трубного завода]   /С. Ткаченко // Луганская правда.–1998.–11 авг.–С.1–2.

- Хозяин был порядочный человек [Текст]: [Из истории основания завода] // Жизнь Луганска.–1992.–сентябрь (№37).–С.8.

- Шкала А. Заводы Луганщины: от истории к современности [Текст]  /А.Шкала  // Городской курьер . – 2008 . – 2–8 июня (№ 27). – С. 10 –11.

- О заводе. История [Электронный ресурс]: веб-сторінка інтернет сайту ПАО «Луганський трубный завод».– Режим доступу:  http://ltz.com.ua/ . – Назва з екрану

 

22 ТРАВНЯ
Літопис Луганщини в роботах скульптора
Миколи Можаєва

img001

До 85-річчя від дня народження М. В. Можаєва

 

Захоплює широта творчого діапазону М.В.Можаєва.
Минуле й теперішнє, вічне й людське злилися тут у єдиний сплав,
 що народжує відчуття неминущої цінності людини
і його творчої місії на землі.

А.Капканець[4]

Людина-епоха - так іноді говорять про скульптора Миколу Можаєва. Він - дійсно, епоха в монументальній історії нашого краю. Сам розмах тематичного, жанрового, стилістичного діапазону мистецтва Миколи Можаєва народжує відчуття особистості титанічної, і не випадково, що його увагу залучають доленосні події, неабиякі характери.

Донський козак Микола Можаєв більше п'ятдесяти років живе й працює на Луганщині.             

Народився Микола Васильович 22 травня 1928 року на хуторі Можаївка Тарасовського р-на Ростовської області. Закінчивши вісім класів, талановитий хлопчик поступає до Луганського художнього училища. Учителем його був знаменитий В.І.Мухін, родоначальник школи луганських скульпторів, у якого було чому повчитися й що перейняти. Учився, як згодом і працював, багато й захоплено, без залишку віддаючись справі. Уже на третьому курсі вчитель довіряє йому скульптурне оформлення обласного драмтеатру. Це були післявоєнні роки інтенсивного будівництва нових об'єктів, міст, населених пунктів. У цей час були побудовані дорогі серцю луганчан Будинок техніки (нині Луганський інститут культури й мистецтв), готель «Октябрь», клуби міст і шахт області. Вся ліпна робота на цих об'єктах, капітелі, колони - справа рук Миколи Можаєва і його однокурсника Миколи Буніна. Скульптура пожвавлює архітектуру. І понині, через багато років, ці будівлі є прикрасою міста. За роботу на Будинку техніки обох молодих фахівців представили до звання лауреатів Сталінської премії. Але одержати звання було не призначено: у п'ятдесят третьому після розвінчання культу особистості Сталіна премія його імені перестає існувати.

Високий духовний підйом того часу помітно позначався на молодих скульпторах, чий творчий шлях тільки починався, і спереду було велике життя. На початку п'ятидесятих Микола Можаєв стає одним з авторів проекту знаменитого монумента героям-молодогвардійцям «Нескорені» у Краснодоні. Перша самостійна монументальна робота - пам'ятники героєві громадянської війни О.Я. Пархоменко на його могилі в сквері Борцям революції в Луганську й на батьківщині - у селі Пархоменко Краснодонського району.

Гідний учень свого вчителя, Микола Васильович продовжив справу Мухіна й проніс по життю й марку школи, і свій неповторний стиль. А в ньому - душу поета. Пам'ятником при житті творцеві стає ним створене. Майже всі райони й міста Луганщини величають пам'ятники й скульптури Можаєва: захисникам-визволителям, які загинули, воїнам і шахтарям, авіаторам, першовідкривачеві вугілля в Донбасі, Батьківщині-матері, родоначальникам орловських рисаків, героям громадянської і Великої Вітчизняної війн, діячам науки, літератури, мистецтва, історичні, кінні композиції, пам'ятні знаки й бюсти. Славні справи Луганщини на будь-якому етапі її розвитку відбиті в роботах скульптора. У нього свій літопис.

Великої психологічної гостроти потребує від художника скульптурний портрет: пошук сильного характеру, яскравої індивідуальності, піднесення до символу простого образа, рух думки, виразність і точне відтворення. У галереї портретів Можаєва жоден з них не дублюється при наявності єдиного образа. Приміром, його Шевченкініана нараховує двадцять два портрети й композиції, створено кілька скульптурних портретів і бюстів Шолохова, портрети Леніна. І копіями їх не назвеш: при загальній зовнішній подібності всі вони своєрідні по виразності й пластиці. Загальне одне - талант і неповторність художника.

Не все із задуманого втілено в меморіали й пам'ятники. Більшість станкових робіт скульпторів  Миколи Можаєва і його дружини перебуває в гіпсі, тому що створення їх у більших розмірах і твердому матеріалі вимагає значних витрат.

Скульптор – професія не кочова, але географія монументальних можаївських робіт трохи перекидає цю думку. Пам'ятники й меморіальні композиції  Можаївих знаходяться у Сочі, Харкові, Запорізькій, Кримській, Донецькій, Волгоградській областях. По високому берегу Сіверського Дінця на в'їзді в Станицю Луганську «веде» своє військо князь Ігор. По переказу, у цьому місці князь перепливав Донець, ідучи з ворожого полону. Це одна з багатьох можаївських робіт останніх років.
А ще пам'ятники М.А. Шолохову в Ростові-на-Дону й Міллєрово, «Визволителям» у Сєвєродонецьку й Лисичанську, отаманові Війська Донського Кіндратію Булавину, митрополитові Ростовському Димитрію, Володимиру Далю, космонавтові Георгію Шонину й многим простим трудівникам.

Микола Васильович Можаєв - єдиний у світі скульптор, що звернувся у своїй творчості до шолоховських добутків. Він створив цілу галерею скульптурних персонажів «Тихого Дону», «Піднятої цілини» і розповідей письменника. Так, у станиці Вешенської на березі Дону «зустрілися» у бронзі Аксінія й Григорій. А ще - хитруватий дід Щукарь, бешкетний «Нахаленок», кінна скульптура «Козакам Тихого Дону». Дотримуючись до шолоховських і власних принципів бути в мистецтві правдивим до болю, скульптор Можаєв у прагненні віддати належне історичній правді довго трудиться над створенням пам'ятника Ф.К. Миронову - командармові-2, розстріляному в 1921 році за підтримку й співчуття козакам. Але й у пору так званої перебудови спрацював стереотип замовчування неугодної історичної правди про «расказачивание», і авторові було «запропоноване» перейменувати задум. Так, на правому березі Хопра на тлі дерев змішаного лісу піднісся на п'єдесталі вершник на здибленому коні - пам'ятник «Захисникам Батьківщини». Ну що ж, козак завжди готовий був захищати свою землю. Козача вольниця визначала вірне служіння й повне підпорядкування законам, за якими жили предки, як спосіб життя й захист Батьківщини в час військового лихоліття. Так що саме ім'я козакові - і на білих сторінках, і в граніті історії - Захисник. Завдяки захисникам за все своє перебування Дон аж до 1919 року не знав ворожої окупації. На згадку про загиблих на війнах козаках величають їхній подвиг і честь шість меморіалів у Ростовській і один у Волгоградській областях скульптора Миколи Можаева. Як святі покаянні молитви стоять вони на просоченій козачою й кінською кров'ю землі ...

Особисте знайомство з Михайлом Шолоховим дало Можаеву наймогутніший творчий імпульс, результатом чого й стали його роботи на донській землі й визнання нащадків тих, хто вилитий у бронзі й виліплений у граніті. Які образи народжувалися в уяві скульптора? За словами колишнього отамана Станиці Луганської Анатолія Михайловича Кудаєва - великого цінителя й знавця історії донського козацтва, ще в радянські часи Микола Можаєв уважався одним із кращих скульпторів-кіннотників у Союзі. Із цим важко посперечатися: коні - особлива тема у творчості художника. Він дійсно приділяв багато часу й уваги цій темі. Подовгу спостерігав за поводженням і звичками коней на вільних випасах і в манежах відомих в усьому світі стародавніх кінних заводів Біловодського району Луганської області, історія яких відноситься до початку Х1Х століття. На території, в музеях і манежах Новолимаревського, Новоолександрівського й Деркульського заводів Микола Васильович створив галерею скульптурних композицій і пам'ятників родоначальникам орловських рисаків-ваговозів. Особливо примітна в цьому плані статуя жеребця-ваговоза - чемпіона із клички Кокетливий, виконана в бетоні у дві з половиною натуральні величини - символ Новолимаревського конезавода. Цей можаївський Левіафан був визнаний самим великим у Європі пам'ятником тварині й занесений у Книгу рекордів Гінеса.

Скульптор вивчав анатомію коня, робив замальовки різних частин тіла при будь-якому русі в різних положеннях. Недарма в його роботах найчастіше кінь як невід'ємна частина образа воїна-козака - ключова фігура композиції. Вона так любовно «виписана» їм, як у романі Шолохова, і кожна наділена своїм характером. Усього в загальному «послужному списку» Миколи Васильовича одинадцять кінних композицій. …Їх багато чого поєднувало. Письменника й художника. «Михайло Олександрович близький мені за духом», - говорить Микола Васильович Можаєв і в душі дякує долі за зустріч із письменником, ця зустріч стала знаковою в його житті й творчості. Багато років стоять на полицях у луганській квартирі дорогі серцю художника з дитинства улюблені книги з дарчим написом автора, а в домі-музеї Шолохова в станиці Вешенської - скульптурні можаївські роботи, кожна з яких присвячені до чергової дати народження письменника протягом десяти років їхньої дружби. На набережної ріки Дон у Ростові-на-Дону був відкритий пам'ятник М.А.Шолохову на честь 95-річчя від дня народження письменника. На церемонії відкриття до скульптора підійшов письменник Анатолій Калінін і, не приховуючи сліз, вимовив: «Спасибі вам за Шолохова!»

Важко перелічити створене скульптором за минулі роки. Не випадково, що його привертають масштабні теми, неабиякі характери. Уміння представити гостро, сучасно легендарні події минулого й показати історичну значимість сьогодення надають творам Н.Можаєва особливу монументальність.

В історії України багато досягнень, здійснень і перемог, але також чимало й смутних подій. У сквері імені Молодої гвардії в центрі міста Луганська 8 травня 2010 установили пам'ятник землякам, що впали від рук карателів-націоналістів з ОУН-УПА. Цікава композиція, створена скульптором: монумент складається з фігур матері і дитини, яка тягне до неї руки, й захищаючого їх чоловіка, руки якого зв'язані мотузкою. Напис на пам'ятнику говорить: «Правда забуттю не підлягає». На меморіальній стелі в постаменту пам'ятника висічені імена жителів Луганської області, які були відряджені для відбудови народного господарства Західної України й убиті там бандерівцями – 21 ім'я, серед яких – Раїса Борзило, молода вчителька в одному із сіл Західної України, що загинула в 1945 р..

Пам'ятний знак жертвам голодомору був відкритий у 2008 році в сквері Пам'яті, поруч із бібліотекою імені Горького.

І аматори, і професіонали в кожній новій роботі Миколи Васильовича відзначали й відзначають особливе трепетне відношення до особистості. Для   всієї творчості Миколи Можаєва характерне прагнення підняти образ людини, будь то історична особистість або сучасник. Пам'ятник «Майстровому Луганського заводу» до 200-річчя заснування Луганського заводу був відкритий на території верстатобудівного заводу. Микола Можаєв втілив образ одного з 400 перших робітників, переведених з Олександрівського заводу з-під Петербурга за розпорядженням Катерини II. Прообразом послужив Федот Гаврилов, 47 років від роду. Пам'ятник виконаний із чавуну, граніту й бронзи. Виливок зроблений самими заводчанами. Семитонна скульптура (висота з постаментом 5,5 метра) органічно вписувалася в заводську площу.

Перед входом у головний корпус Східноукраїнського національного університету 20 травня 2010 року в Луганську  відбулося відкриття пам'ятника авторові "Тлумачного словника живої великоросійської мови", ученому й письменнику Володимирові Далю.

До 80-річчя від дня народження  заслуженому художнику України, лауреату Російської премії імені М.А. Шолохова Миколі Васильовичу Можаєву  вручили медаль «За заслуги перед Луганщиною» ІІІ ступеня.

Грамотою «За внесок в увічнення пам'яті луганчан, що стали жертвами ОУН-УПА», підписаною Надзвичайним і Повноважним Послом РФ в Україні Михайлом Зурабовим,  був відзначений заслужений скульптор України.

Творчість М.В.Можаєва - це сплав високих ідей і професійної майстерності. Своїм гуманістичним пафосом, жагучим твердженням ідеалів мужності, добра, людяності, мистецтво М.В.Можаєва необхідно людині в пізнанні миру і його суспільних цінностей.

"Праця во благо Батьківщини!". З таким девізом іде по життю Микола Васильович Можаєв.

ЛІТЕРАТУРА

- Валько С. Не хлебом единым [Текст] / С.Валько  // Вперед­-Ровеньки . – 2005 . – 23 июня. – С. 3.

- Гусаков В. Николаю Можаеву – 80 [Текст] / В.Гусаков // Ракурс-плюс . – 2008 . – 24 мая. – С. 1, 4.

- Николай Можаев [Текст]: Каталог /состав. и авт. вступ. статьи А.Капканец. – Ворошиловград: Облполиграфиздат, 1989 . - 46 с.

- Летопись, отлитая в бронзу скульптора Можаева [Текст]  // Время. – 2008 . – 24 ноября (№ 47). – С. 5

- Н. Можаев: "Моя Родина - Россия и Украина, им и буду служить до конца [Текст] // XXI век . – 2008 . – 4 июня (№ 43). – С.18

- Николаю Васильевичу Можаеву – наши слова признания и любви [Текст]  // Время. – 2008 . – 26 сентября (№ 39). – С. 8.

- Певец славянского братства и воинской доблести [Текст]  // Луганская правда. – 2008 . – 27 мая. – С. 3

- Проект памятника жертвам террора [Текст] // Ракурс-плюс .  2009 . – 7 марта (№ 18). – С. 4

- Сердце каменщика  [Текст] // Луганская правда . – 2008 . – 20 мая. – С. 1

- Сильванович Т. Памятники возводятся на века  [Текст] / Т.Сильванович   // Новый путь . – 2008 . – 28 мая/30 мая (№ 62/63). – С. 7.

- Синицын С. Монументальной памяти творцы [Текст] / С.Синицын  // Ракурс-плюс . – 2009.– 30 мая (№40).–С.5

 

3 ЧЕРВНЯ

img001

75 років від дня утворення Луганської області

 

3 червня 1938 року був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР про поділ Донецької області на дві: Сталінську (з 1961р. - Донецька) і Ворошиловградську (в 1958-1970 р. - Луганська; в 1970-1990-х рр. –Ворошиловградська, з 4 травня 1990 -Луганська).

До складу Ворошиловградської області в рік її утворення ввійшли чотири міста: Ворошиловград, Ворошиловськ, Красний Луч, Серго й 28 районів: Біловодський, Білокуракінський, Білолуцький, Боково-Антрацитівський, Верхнєє-Тепловський, Євсугський, Кагановичський, Красно-Донськой, Лисичанський, Лозно-Олександрівський, Марківський, Міловський, Мистковський, Нижнєє-Дуванський, Недавно-Айдарський, Недавно-Астраханський, Недавно-Псковський, Недавно-Світловський, Покровський, Петровський, Рубіжанський, Сватовський, Свердловський, Слов'яно-Сербський, Станично-Луганський, а також Старобільський, Троїцький і Успенський з населенням чисельністю в 1 мільйон 837 чоловік.

Збільшення обсягів виробництва, ріст населення створили передумови до появи на карті Донбасу нової адміністративної одиниці - Луганської області. От її соціально-економічний портрет на той час. На території області перебувало 128 шахт, що давали 45 відсотків вугілля від того, що добували на Донбасі, близько 400 заводів і фабрик, 1060 колгоспів, 99 радгоспів і 49 МТС. Тут налічувалося також 125 лікувальних установ на 8,2 тисячі ліжок, працювало 977 лікарів і 5339 чоловік медичного персоналу. В 1168 школах навчалося 344,3 тисячі учнів, в інститутах -5900 студентів, у технікумах -7300 учнів.

З тих пор пройшло сімдесят п'ять років, досить неспокійних, насичених подіями і трагічними, і радісними.

Сьогодні в адміністративно-територіальній структурі області 18 районів, 37 міст, у тому числі 14 обласного й районного підпорядкування, 109 селищ міського типу й 792 сільських населених пункти.

Луганська область - одна з найбільше урбанізованих областей і посідає друге місце в Україні, уступаючи лише Донецькій області. У промислових південних районах, де зосереджені найбільші міста, проживає 85% населення області.
На території краю проживають представники понад 100 національностей і народностей. Чисельність населення - 2673,8 тис. чоловік. Щільність населення -100,1 люд. на кв. км..

Луганська область розташована на сході України, з обох сторін середнього плину ріки Сіверський Донець. З півдня на північ вона простирається на 250 км, із заходу на схід - на 190 км. Область має саму протяжну границю (близько 800 км) з Російською Федерацією - Білгородською, Воронезькою й Ростовською областями Росії. На заході область граничить із Донецькою й Харківською областями.

Територія області простирається від 47 до 49' до 50 градусів 05' північної широти й 37 градусів 52' до 40 градусів 13' східної довготи. Довжина області, таким чином, з півночі на південь більше 270 км, а із заходу на схід - 170 км. Площа області становить 26,7 тис. км2 (4,4 % території держави). Клімат помірно-континентальний. Середня температура самого теплого місяця (липня) становить +21 градуса С, а самого холодного місяця (січня) -7 градусів C. Зима порівняно холодна, з різкими східними й південно-східними вітрами, заморозками. Літо спекотливе, його друга половина помітно суха. Осінь сонячна, тепла, суха. Родючий Ґрунт, в основному чорнозем. Лісів мало - близько 7 % території області. Опадів за рік 400-500 мм.

Поверхня області являє собою хвилясту рівнину, що підвищується від долини Сіверського Дінця на північ і на південь, де розташовується Донецький кряж. Надра області багаті природними ресурсами. У Луганській області налічується 735 родовищ корисних копалин, з них 60% - кам'яного вугілля. Є родовища природного газу. Ресурси природного газу в Луганській області становлять 75 млрд. кубометрів. Запаси метану досягають 12 трлн. куб. м.. Запаси вугілля обчислюються десятками мільярдів тонн. Луганська область добуває 30% усього вугілля в Україні. В області налічується 330 вугільних шарів. В області досить більші запаси будівельного вапна й цементу, які становлять 17 млн. куб. м.. У багатьох районах поширені будівельні матеріали: вапняк, піщаник, крейда, мергель, різні глини, які добре використовуються в будівництві. У Луганську, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Кремінній, Старобільську є джерела лікувальних мінеральних вод.

Економіко-географічне положення Луганської області вигідне, тому що вона розташована в межах добре освоєної в господарському відношенні території, має розвинених в економічних відносинах сусідів. Позитивними рисами географічного положення є: наявність розвитої мережі залізниць; близькість до найважливіших сировинних районів (Придніпров'є, Північний Кавказ, Чорноземний центр Росії); близькість великих промислових районів і центрів (Промисловий Центр Росії, Харків, Ростову-на-Дону). Розвинений видобуток вугілля (Донбас), металургія, важке машинобудування, хімічна промисловість і сільське господарство.     

Через територію області проходять транзитні магістралі (залізниця Волгоград-Харків, автодорога Волгоград-Харків, автодорога Москва-Ростов-на-Дону (М4) проходить у найближчій крапці в 15 км від границі області, газопроводи зі Ставрополя й Оренбурга, нафтопроводи з Поволжя й Північного Кавказу), які зв'язують Україну з Росією, наближають її до ринків збуту.

Вигідне ЕГП, близькість ринків збуту й сировини, розвинена мережа транспортних магістралей, висока щільність населення й наявність кваліфікованих кадрів значно полегшує економічний розвиток Луганської області.

Луганська область має значний економічний потенціал і входить у п'ятірку найбільших промислово-економічних регіонів України. По випуску багатьох видів промислової продукції область займає лідируюче місце в Україні, забезпечуючи близько 50% обсягу видобутку кам'яного вугілля, 32% - первинної обробки нафти й випуску нафтопродуктів, 40% бензину, 33% дизельного палива, 14% коксу й вугілля кам'яного, 11% готового прокату.

У загальнодержавному рейтингу 100 самих великих промислових підприємств перебувають ГАЕК "Луганськобленерго", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ГП "Ровенькиантрацит", ВАТ "Линос" - найбільший по встановленій потужності встаткування НПЗ України, ГП "Сєвєродонецький азот", Стахановський завод феросплавів, ВАТ "Лисичанська сода". Машинобудування є базовою галуззю в економіці Луганської області. До складу машинобудівного комплексу області входить 130 підприємств із різною формою власності. Промисловість регіону представлена також підприємствами харчової, деревообробної, текстильної промисловості й промисловості будівельних матеріалів. Легка промисловість області представлена взуттєвою, вовняною, трикотажною (Луганськ), панчішно-шкарпетковою (Рубіжне) галузями, виробництвом ялинкових іграшок (Лисичанськ), а також підприємствами швейної промисловості - Луганськ, Стаханов, Алчевськ, Красний Луч, Свердловськ, Лисичанськ.

Продукція Луганських підприємств відома в багатьох регіонах України й за рубежем, неодноразово одержувала міжнародні нагороди за якість.Луганщина займає впевнене III місце в Україні по обсягам реалізованої промислової продукції після Донецької й Дніпропетровської областей.
Луганський регіон має істотний вплив на формування загальноукраїнських обсягів по 20 видам продукції, у тому числі ГСМ, металопрокат, сталеві й пластикові труби, добрива.
Луганська область не тільки має свої провідні позиції в промисловому розвитку країни, але також є центром культурного й суспільно-політичного життя.

ЛІТЕРАТУРА

- Луганщина [Текст]. – Луганск: Медиа-холдинг "Бизнес-компаньон", 2011. – 561 с.

- Антипов А. Луганщина, устремленная в будущее [Текст]  / А.Антипов  // Реальная газета Ижица . – 2008 . – 15–21 сентября (№ 36). – С. 5.

- Бондарь О. Металлургическая Луганщина [Текст] /О. Бондарь  // XXI век . – 2009 . – 15 июля (№ 54). – С. 3.

- Вайзенбургер Т. Мой дом – Луганщина [Текст] / Т.Вайзенбургер // Луганская правда . – 2006 . – № 134. – С. 2.

- Восточная Украина. Луганская область [Текст]  // Позакласний клас . – 2007 . – № 9. – С. 127–134.

- Голенко В. С днем рождения, Луганщина [Текст] / В.Голенко  // Наша газета . – 2008 . – 3 червня (№ 71). – С.1.

- Деловая Луганщина [Текст]. – Луганск: Світлиця, 1995. – 101 с.

- Ефименко В. И. Луганщина: современное состояние хозяйства и пути его дальнейшего развития [Текст] / В.И. Ефименко// Стан і проблеми природного та соціально-економічного середовища регіонів України . – 2003. – С.102–106.

- Кирилова Н. Луганщина моя, мій східний край [Текст] / Н.Кирилова  // Наша газета . – 2008 . – 4 жовтня (№ 120).–С.8.

- Луганщина в лицах и событиях [Текст]. – Луганск: Шико, 2008. – 359 с.

- Луганщина железнодорожная [Текст] // XXI век . – 2009 . – 29 июля (№ 58). – С. 16

- Луганщина: вехи создания [Текст]  // XXI век . – 2006 . – № 55. – С. 8.

- Луганщина - прекрасный уголок востока Украины [Текст]  // Полис - безопасность . – 2005 . – 27 лют. № 4. – С.5.

- Луганщина : етнокультурний вимір [Текст]. – Луганськ: Альма матер, 2001. – 300 с.

- Луганщина - світанок України [Изоматериал]: фотоальбом. – Луганськ:Благовіст, 2000. – 200 с.

- Луганщина - наш общий дом [Текст]  //Антрацитовский весник . – 2005 . – 19 апреля (№ 30). – С. 2.

- Луганщина готується до святкування 70-ї річниці від дня утворення [Текст] // Сельская новь . – 2008 . – 26 марта (№ 25). – С.1.

- "Луганщина сегодня" [Текст] // Жизнь Луганска . – 2008 . – 22–28 сентября (№ 40). – С. 14.

- Луганщина открыта для инвесторов [Текст]  // Заря Донбасса . – 2010 . – 15 декабря (№ 100). – С. 4.

- Люблю тебя, Луганщина! [Текст]: альманах. - Луганск. – 117 с.

- Макарова А. «Это было недавно, это было давно…» [Текст]: [Образование области]  / А.Макарова // Малая родина.– Луганск, 2007.– С.624–630.

- "Мій рідний край - Луганщина"[Образотворчий матеріал]: комплект плакатів з курсу. – Луганськ: СПД Рєзніков В. С., 2010. – 12 отд. л.

- Оголошується фотоконкурс "Луганщина - мій рідний край "[Текст]  // Сельская новь . – 2008 . – 20 февраля (№ 15). – С.4.

- Павлов А.С днем рождения, Луганщина, - світанок України [Текст] / А.С.  Павлов //Луганская правда . – 2005 . - 4 июня (№ 62). - С. 1.

- Природно-територіальні та суспільно-географічні комплекси регіонів: історія формування, стан, проблеми, перспективи [Текст] : [збірник]. – Луганськ: Альма-матер, 2008. – 198 с.

- С Днем рождения, дорогая Луганщина! [Текст] // Экспресс-новости. – 2007 . – № 23. – С. 1

- Туристичний  довідник "Моя Луганщина" [Текст]. – Луганськ. – 5 с.

- Хазанович А. А. Луганщина : задачи развития. [Текст] : к 70-летию Луганской области. Очерки / А.А.Хазанович. – Луганск, 2008. – 156 с.

- Хазанович А. А. Луганщина: испытание временем: очерки [Текст] / А.А.Хазанович. – Луганск: Виртуальная реальность, 2009. – 178 с.

- 4 книжковий форум "Книга. Інформація. Суспільство: Луганщина книжкова за 70 років" [Текст] //Ракурс-плюс . – 2008 . – 28 мая (№ 39). – С. 18.

- Хазанович А. А. Луганщина: на пути новаций: очерки  [Текст]/А.А.Хазанович. - Луганск: Виртуальная реальность, 2011. - 188 с.

- «О разделении Донецкой области УССР на Сталинскую и Ворошиловградскую области» [Электронный ресурс] : Указ Президиума Верховного Совета СССР от 3 июня 1938 года. - веб-страничка сайта Викитеки .– Режим доступа:  http:// ru.wikisource.org – Название с экрана

- Картавин В. Как это было [Электронный ресурс]: [Образование Ворошиловградской области]: веб-страничка сайта Луганского областного Совета.– Режим доступа: http://oblrada.lg.ua/node/551– Название с экрана

 

21 ЛИПНЯ
У джерел реактивної артилерії

 

До 115-річчя від дня народження Г. Е.  Лангемака  (1898–1938)

Автором цих снарядів є, по суті, Лангемак.
До моменту його арешту, можливо,
не була ще оформлена документація щодо
конструкції цих снарядів,
але основна робота була закінчена.

Валентин Глушко,  головний конструктор ракетно-космічної техніки

Лангемак Георгій Еріхович,  учений, один з піонерів ракетної техніки й один з основних творців реактивного міномета «Катюша», воєнінженер 1-го рангу, Герой Соціалістичної Праці. Ця талановита людина, чия доля була дуже яркою й разом з тим трагічною, наш земляк.

Георгій Лангемак народився 21 липня 1898 року у м. Старобільську Харківської губернії (нині Луганської обл.) і був хрещений законовчителем Старобільської Олександрівської гімназії священиком батьком Гаврилом Поповим у Соборно-Покровській церкві м. Старобільську. Його батьки викладали іноземні мови в гімназії. Батько, німець по народженню, Еріх Францевич Лангемак, закінчив Берлінський університет, разом із дружиною, швейцаркою по народженню, Марією Костянтинівною прийняв російське громадянство й поступив на службу в Міністерство освіти. Георгій Лангемак з дитинства в досконалості володів французькою і німецькою мовами.

У серпні 1908 року Георгій Лангемак поступив у восьмикласну Єлізаветградську гімназію, що закінчив зі срібною медаллю при відмінному поводженні 29 квітня 1916 року. Після закінчення гімназії був прийнятий на факультет східних мов Петроградського університету. Юнак вирішує все життя посвітити дипломатії й вивченню японської філології. Однак доля розпорядилася інакше. Восени, уже покликаний в армію, юнак попросив зарахувати його в Школу Прапорщиків, що перебувала в Оранієнбаумі. Після її закінчення Георгія посилають служити  на Приморський фронт. Улітку 1917 р. наказом по армії й флоту Георгію Лангемаку було надано звання мічмана.

У 1918 році, після розвалу флоту, демобілізувався. Незабаром він переїхав в Одесу й поступив на класичне відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету, однак до  занять він так і не приступив.

По офіцерській мобілізації в червні 1919 вступив у Красну армію і, як офіцер флоту, був призначений командиром батареї 4-го дивізіону артилерії Кронштадтської фортеці, а потім комендантом форту «Тотлебен» 4-го дивізіону артилерії. В 1920 р. вступив у ВКП(б). Під час Кронштадтського повстання Георгій Лангемак був арештований бунтівниками й присуджений ними до розстрілу, після придушення бунту військами, вірними уряду большевіків, був визволений. З 15 червня 1921 року призначений командиром 2-го дивізіону артилерії, начальником стройової частини, з 13 січня 1922 р. - помічник начальника артилерії фортеці Кронштадту.

У 1922 році Георгій Лангемак був виключений із ВКП(б) і знятий із партійного обліку через вінчання в церкви с громадянкою Оленою Володимирівною Камневою. В 1923 році Георгій Лангемак поступив до Військово-технічної академії РККА  і в 1928-му р. закінчив її. Під час навчання разом з іншими слухачами академії під керівництвом викладача академії С. А. Серікова виконував замовлення Лабораторії Н. І. Тихомирова (с 1928 Газодинамічна лабораторія). По закінченні академії Георгій Лангемак був залишений для роботи в Газодинамічній лабораторії. Тут він займався розробкою реактивних снарядів РС-82 мм і РС-132 мм. Після смерті Н. І. Тихомирова в 1930 році Лангемак був призначений начальником 1 сектора порохових ракет для продовження робіт, початих Н. І. Тихомировим.

21 вересня 1933 р. після організації Реактивного науково-дослідного інституту на базі Газодинамічної лабораторії й МосГІРД, Г. Е. Лангемак призначається начальником Ленінградського відділення РНДІ. Після переїзду в Москву в січні 1934, Г. Е. Лангемак призначається на посаду заступника директора по науковій частині (головного інженера) Реактивного НДІ НКТП. Він займав цю посаду до листопада 1937 року. У вересні 1935 йому привласнене персональне військове звання «воєнінженер 1-го рангу».

За час роботи в інституті Георгій Лангемак практично завершив доведення реактивних снарядів РС-82 мм і РС-132 мм, що згодом стали основою реактивного міномета «Катюша». В 1933 році в Газодинамічній лабораторії були проведені офіційні полігонні випробування з землі морських суден і літаків 9 видів ракетних снарядів різних калібрів на бездимному пороху конструкції Б. С. Петропавлівського, Г. Е. Лангемака й В. А. Артем'єва.

Разом з Б. С. Петропавлівським, В. А. Артем'євим, Н. І. Тихомировим і Ю. А. Победоносцевим, Георгій Еріхович Лангемак по праву вважається одним з основних творців реактивного міномету «Катюша». У цей період Г. Е. Лангемак вів переписку з К. Е. Ціолковським, міркуючи й про невоєнне застосування ракет, про можливості їхнього використання в космонавтиці. Російський термін «космонавтика» увів саме Г. Е. Лангемак.

У 1937 р. як «дітище» Тухачевського Реактивний науково-дослідний інститут піддався «чищенню». Керівництво інституту було заарештовано. 2 листопада 1937 М. Е. Лангемак був арештований органами НКВД м. Москви як німецький шпигун, на підставі даних, яки були раніше в НКВД. Обвинувальний висновок, датований 31 грудня 1937 р., засновано на єдиному протоколі допиту.

11 січня 1938 року за «шкідництво в області недопущення нових зразків на озброєння» і участь в «антирадянській терористичній організації» Георгій Еріхович Лангемак був присуджений до вищої міри покарання — розстрілу.

Після довгих років забуття справедливість була відновлена. Видатного діяча ракетної техніки, одного з творців реактивної артилерії Георгія Еріховича Лангемака 19 листопада 1955 року було повністю реабілітовано, у червні 1991 року йому посмертно привласнене звання Героя Соціалістичної Праці.

У листопаді 1996 року на Донському цвинтарі міста Москви після дворічних пошуків було визначено точне місце поховання Г.Е. Лангемака, недалеко від якого була похована його дружина.
За рішенням Міжнародного астрономічного союзу ім'ям Г. Е. Лангемака названий кратер на зворотній стороні Луни.
У місті Кіровограді  на будівлі колишньої гімназії, у якій учився Г.Е.Лангемак, установлена меморіальна дошка.

ЛІТЕРАТУРА

- Глушко В. П. Развитие ракетостроения и космонавтики в СССР [Текст] / В.П.Глушко. – М.: Машиностроение, 1987. – С.25-26,36, 71, 233–235,279.

- Истоки советской космонавтики [Текст]  // Космонавтика СССР.– М.: Машиностроение, 1986.–С.26, 30-31.

- Лангемак Георгий Эрихович [Текст]  // Космонавтика: Энциклопедия /гл. ред В.П.Глушко.–М.:Изд-во «Сов. Энциклопедия», 1985.– С.212–213.

- Лангемак Георгий Эрихович [Текст] // Мирошниченко И. Люди твои, Старобельщина.– Луганск, 2003.–С.271.

- Мірошниченко І.О. Старобільщина [Текст] :(Історико-краєзнавчий нарис)  /І.О.Мірошниченко.–Луганськ: ВАТ «ЛОД», 2002.–С.68.

- У истоков реактивной артиллерии [Текст]:[Г.Э.Лангемак.Прославленные имена Старобельщины]. – Старобельская ЦБС, 2007.-7с.

- Лангемак Георгий Эрихович [Электронный ресурс]: веб-страничка сайта  Википедии – свободной энциклопедии.– Режим доступа:  http://ru.wikipedia.org/wiki – Название с экрана

 

Первісток металургії України

57 (2)

 

До 175-річчя від дня народження І.А.Тіме  (1838-1920)

Життєвий шлях Івана Августовича -
це справжня праця вченого-новатора,
яка забезпечила йому почесне місце на сторінках
 історії вітчизняної науки й техніки
.

Академік Герман

Іван Августович Тіме – видатний учений в області гірничої справи, один з основоположників російської школи машинобудівників, творець гірничозаводської механіки, професор Петербурзького гірничого інституту.

За два роки роботи Тіме в Луганську їм було зроблено дивно багато в області створення металургійного й гірського встаткування, і розроблена теорія різання.

І.А. Тіме народився 23 липня 1838 року на Уралі, у родині доктора Златоустовських заводів Августа  Тіме, німця по національності, родом із Саксонії.  Іван був восьмою дитиною в родині. У дитинстві Іван одержав гарну домашню освіту. З восьмирічного віку Іван учився грі на скрипці в професійних музикантів. Дитинство його проходило в обстановці гірського селища, життя якого підкорялося інтересам заводу, елітою якого були гірські інженери. В 1851 р. тринадцятирічний хлопчик поступив у другий клас інституту Корпуса гірських інженерів у Санкт-Петербурзі. В 1958 році закінчив курс із малою золотою медаллю, одержав звання інженера-поручика й був направлений служити на Урал (Березовські золоті копальні, Нижнє-Ісетський завод). У 1961 році його призначають помічником головного механіка Уральських заводів,  а в 1862 році - механіком Єкатеринбурзьких заводів.

У 1962 році гірське відомство посилає молодого інженера Тіме в тривале відрядження за кордон для вивчення передового досвіду в гірничозаводській промисловості. Пробувши за рубежем три з половиною року, восени 1966 року Іван Тіме повернувся в Росію. Відразу ж по поверненню на батьківщину на прохання гірського начальника Луганського заводу Іліодора Фелькнера він за короткий час виконує проект парового молота, що і був побудований уперше в Росії на Луганському заводі.

Улітку 1868 року Іван Тіме був направлений на Луганський завод для створення металургійного встаткування. Наприкінці 60-х років Луганський завод був одним із кращих машинобудівних підприємств Росії, і це сприяло успіху справи. У механічній майстерні заводу були встановлені верстати, що дозволяють виготовляти складні деталі. Ливарний цех його був одним з найбільш оснащених і великих у країні. Пізніше у своїй книзі «Основи машинобудування» (1873 р.) він описав його цеха. Прибувши на Луганський завод, талановитий інженер швидко і якісно розробляє проекти металургійного й гірського встаткування. Менш чим за два роки місцевими механіками й майстровими були виготовлені й змонтовані на Лисичанському чавуноплавильному заводі балансирна 120-сильна повітродувна машина для доменної печі й п'ять парових казанів до неї, водопровід із трьома паровими насосами, що піднімали воду на висоту 85,36 метра.

Для видобутку вугілля, котре коксує, на Лисичанських копальнях була побудована найглибша в той час шахта в Донбасі «Догмара» глибиною 132 метра. Для відкачки води з її виготовили парову водовідливну машину з казанами, а для підйому вугілля - вуглепідіймальну машину.

По кресленнях І.Тіме досвідченими майстрами Луганського заводу був виготовлений пристрій, що дозволяє з високою точністю (до 0,5%) вимірювати зусилля, що виникають при різанні. Для проведення досвідів був виділений кращий стругальний верстат і гільйотинні ножиці. Отримані результати мали велике практичне значення. Ці вишукування лягли в основу створеної Тіме теорії різання металів. На Луганському заводі їм була написана книга «Опір металів і дерева різання», у якій викладена ця теорія. Робота була видана в 1870 році в Санкт-Петербурзі й одержала широке визнання в Росії й за рубежем. У цьому ж році молодий учений представляє свою працю в Петербурзький Гірничий інститут на здобуття звання професора.

Південь Росії став найважливішою частиною життя Івана Тіме. Він часто приїжджає в Донбас. Результати спостережень і глибокий аналіз положення справ у промисловості регіону він дає в працях «Нарис сучасного стану гірничозаводської справи в Донецькому басейні», «Рятувальні артілі при кам'яновугільних рудниках», «Південноросійські гірські заводи» і ін.

 Іван Тіме уважно стежить за ростом технічної освіти на півдні країни. Відвідавши Лисичанську штейгерську школу, він відзначив важливість підготовки майстрів для шахт. «Скрізь на копальнях, - писав він, - нам удалося чути похвали по відношенню Лисичанської школи». Він увів обов'язкове курсове проектування гірничозаводських машин, а також ознайомлення на місцях з роботою заводів і шахт.

Іван Августович був людиною високої духовності й культури, коло його інтересів виходило далеко за межі технічних наук. З дитячих років музика стала його серйозним захопленням. Ученому Тіме були не далекі поезія, романтика й фантазія. В 1968 році в гірському клубі Луганського заводу Тіме брав участь у концерті, улаштованому на користь потерпілих від неврожаю.

У вересні 1870 року І. Тіме був прийнятий на посаду професора кафедри прикладної механіки в Санкт-Петербурзький Гірничий інститут. За роки майже сорокап’ятирічної (1870-1914 р.) педагогічної й наукової діяльності Іван Августович створив вітчизняну інженерну школу машинобудівників, підготував плеяду блискучих механіків, багато хто з яких стали видатними вченими. Продовжувачем справи династії став син І. А. Тіме, Олександр (1875–1938 р.), який довгі роки працював на підприємствах України, Польщі, Сибіру й Казахстану.
У травні 1908 року в колах гірничозаводських фахівців відзначався 50-річний ювілей інженерної, науково-технічної й педагогічної діяльності Івана Августовича. На честь цієї події на монетному дворі була викарбувана золота медаль, на лицьовій стороні якої був зображений барельєфний портрет Тіме, а на звороті турбіна й відцентровий регулятор.

У 1914 році він залишив роботу в Гірничому інституті й переїхав у пригород міста Ізюму. На початку 1920 року він знову вертається в Петроград. Його найбагатший досвід і знання знову виявилися затребуваними. У 80- річному віці його запросили на роботу в Петроградський науково-технічний відділ ВСНХ.

Більшу роль у розвитку технології машинобудування в Росії зіграли роботи Тіме "Нарис сучасного стану механічної справи за кордоном" (ч. 1, 1867), "Теорія й побудова залізопрокатних машин" (1872). Широку популярність одержали його праці "Практичний курс парових машин" (2 тт., 1886-87), "Курс гідравліки" (2 тт., 1891 - 1894) і "Основи машинобудування" (2 тт., 1883-85). В 1879 р. було видано тв. Тіме "Гірничозаводська механіка. Довідкова книга для гірських інженерів і техніків по гірській частині", що протягом багатьох років служив настільною книгою російських гірських інженерів.

Помер Іван Августович Тіме 5 листопада 1920 року у віці 82 років. Усе його довге життя було присвячено служінню Батьківщині.

Наш земляк Юрій Олександрович Темник, краєзнавець, письменник, дослідник нашого краю зібрав великий дослідницький матеріал, що вилився в дуже серйозну книгу серед наукової літератури, присвячену розвитку інженерної думки на Луганщині, названу їм «Столітнє гірське гніздо». Ця книга - пам'ятник 200-річній історії заводу. Він відкрив для луганчан багато невідомих сторінок історії Луганського ливарного заводу, підготував найцікавіший матеріал про людей, що будували завод, які зробили неоціненний внесок у становлення промисловості Донбасу. Одна із глав книги «Засновник інженерної школи машинобудівників Росії» присвячена Івану Августовичу Тіме.

ЛІТЕРАТУРА

- Основатель инженерной школы машиностроителей России [Текст] // Темник Ю. А.Столетнее горное гнездо. Луганский завод (1795-1887 гг.). .– Луганск:Шико, 2004.–  Т. 1. – Выдающиеся деятели науки и техники ХVIII-ХIХ веков. – С.459–511.–портр. и ил.

- Довжук І. До історії наукового дослідження Донбасу в ХІХ століття [Текст]: Історіографія/ І. Довжук // Історія України. – 1997. – № 22. – С. 7, фот.

- Довнар Г. Отцы и прануки Луганска: Тимме Иван Августович (1838-1920) [Текст] / Г. Довнар В. Волков // Жизнь Луганска. – 2000. – 23 март. – С. 9.

- Зарвовский С. Сопромат родился... на Луганском заводе [Текст] / С.Зарвовский  // Наша газета . – 2010 . – 6 липня (№ 71). – С. 5-8фот.

- Кострица Ю. Горный механик И. А. Тимме  [Текст] / Ю. Кострица // Новый путь . – 1990. - 16 авг.

- Тіме Іван Августович [Текст] // Вони прославили наш край. – Луганськ: Світлиця, 1998. –С. 16-17.
Тимме И. А. [Текст]. // Люди русской науки. Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники – Техника. – М., 1965. - С. 242-469.

- Темник И. А.  Е. П. Ковалевський, Л. Е. Изъюров, А. Ф. Мевиус, И. А. Тимме, И. Ф.

- Фелькнер [Текст]  / И. А. Темник // Музей Луганского станкостроительного завода. – Луганск, 1998. - 16 с.: ил.

- Темник Ю. Он любил наш степной край [Текст]/ Ю. Темник // Ракурс. – 2000. – 6 сент. – С. 5.

- Шухардин С. Иван Августович Тиме [Текст] / С.Шухардин. – М-Л: Углетехиздат, 1951.– 74с.

- Темник, Ю. Столетнее горное гнездо. Луганский завод [Электронный ресурс]: в 3- х т.;  Иллюстрации к книге/Ю. Темник. – Луганск: Благовест, 2001. – Назв. с контейнера
Т.1- 1 электрон.  опт.  диск.
Т.2. - 1 электрон.  опт.  диск.
Т.3. - 1 электрон.  опт.  диск.

- Темник Ю. А. Луганские металлурги: к 200-летию металлургии Украины [Электронный ресурс]/ Ю. А. Темник // Вторые областные Краеведческие чтения «Луганщина в пространстве и во времени» (г. Луганск, май 2000 г.). – Режим доступа: http://library.lg.ua/rus/izdaniya_materiali.php?filename=2008_12_08_10_33_32/.html.- Назв.  с экрана

 

1 СЕРПНЯ
Королева асів

 

70 років від дня загибелі Лідії Литвяк (1921-1943)

Це була природжена льотчиця.
Вона мала особливий талант винищувача,
була смілива й рішуча, винахідлива
 і обережна. Вона вміла бачити повітря.

Борис Єрьомін,командир 273-го ІАП[5]

Усе далі йдуть від нас роки Великої Вітчизняної війни, але не вгасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар Перемоги своє життя. Серед них - Лідія (Лілія) Володимирівна Литвяк — льотчиця, старший лейтенант, командир ланки винищувачів 73-го гвардійського винищувального авіаполку 8-ї Гвардійської Повітряної армії, «Біла лілія Сталінграда», Герой Радянського Союзу, нагороджена орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 і 2 ступеню, медаллю «За оборону Сталінграда». У віці неповних 22 років загинула в бої на Міус-фронті 1 серпня 1943 року.

Красуня Лідія Литвяк - ніжна, жіночна й чарівна. Саме вона стала самою результативною льотчицею минулої війни. Її бойова біографія - воістину унікальна сторінка в історії не тільки вітчизняної, але й світової авіації. Англійці занесли ім'я Лідії в книгу рекордів Гінеса - як жінки-пілота, що збила більше всіх літаків супротивника.

З липня 1942 по серпень 1943 р. Лідія Литвяк зробила 268 бойових вильотів. На її особистому рахунку 11 літаків супротивника і 3 - збитих у групі, а також 1 аеростат-корегувальник, що сильно досаждав нашим військам. Не для кожного чоловіка по плечу такі рекорди. Вони так і залишилися неперевершеними ні однією жінкою-пілотом у світі!

Ліда народилася в Москві 18 серпня 1921р.. Дитинство її пройшло на вулиці Новослободській, де вона жила з матір'ю й братом. Їй не було й п'ятнадцяти, коли вона домоглася зарахування на навчання в аероклуб. І вже на наступний рік зробила самостійний політ на У-2.

Після закінчення Херсонської школи пілотів Ліда знову в рідній Москві – інструктор в аероклубі.

У 1942 році була зарахована в 586 ІАП, «жіночий авіаполк», приписавши відсутніх 100 годин нальоту. Освоїла винищувач Як-1. Перший бойовий виліт зробила в небі над Саратовом. У серпні 1942 року в групі збила німецький бомбардувальник Ю-88. У вересні 1942-го вона в складі групи дівчат убуває в 6-у винищувальну авіадивізію, яка захищала небо Сталінграда. Для Ліди і її бойових подруг Каті Буданової, Маши Кузнецової, Раї Бєляєвої почався період майже безперервних повітряних боїв. 13 вересня в складі своєї групи Ліда Литвяк вступила у свій другий бій під Сталінградом.

У січні 1943-го, до фіналу битви на Волзі, Катерина Буданова й Ліда Литвяк були зараховані до складу 296-го винищувального полку. 11 лютого 1943 року командир  винищувального авіаційного полку майор Н.І.Баранов повів четвірку винищувачів у бій. І знову, як у вересні, Ліда збила 2 літака - особисто Ju-88 і в групі FW-190.

У березні 1943 р. у зону дії полку стали вторгатися групи з добірних ескадр «Рихтгофен» і «Удет». 22 березня в небі Ростова в складі шістки «яків» Ліда брала участь у перехопленні групи «Юнкерсів» Ju-88 і один з них збила. Шістка «мессерів», яка підоспіла на виручку, сходу пішла в атаку. Литвяк першою помітила їх і встала на шляху цієї групи супротивника. Бій тривав чверть години, у повітряній сутичці - ціла вічність. Поранена льотчиця зуміла привести покалічену машину на свій аеродром.

У квітні 1943 року популярний журнал "Вогник" помістив на обкладинці фото бойових подруг - Лідії Литвяк і Катерини Буданової і коротке пояснення: "12 літаків супротивника збили ці відважні дівчини".

16 липня 1943 року вона вилетіла в складі шістки на супровід штурмовиків. У районі лінії фронту радянські винищувачі вступили в бій з 30 бомбардувальниками, супроводжуваними 6 «мессершмиттами», які намагались завдати удару по нашим наземним військам. У цьому бої Литвяк особисто збила «юнкерс» і в парі з веденим Me-109, але й сама була поранена. На вимогу їхати лікуватися відповіла категоричною відмовою.

На той час ім'я відважної льотчиці вже добре знали у 8-й повітряній армії. Командування допустило Литвяк до польотів на «вільне полювання». На капоті свого Як-1 вона намалювала яскраву, здалеку помітну, білу лілію. Не раз доводилося їй супроводжувати наші штурмовики й бомбардувальники. В одному з вильотів вона збила Me-109, через пару днів - знову бій. Відбиваючись від 3 Me-109, Лідія прийшла на допомогу командирові І. Голишеву, на якого налягла четвірка «мессерів». Влучна черга наздогнала ворожу машину. Але був підбитий і її літак. Переслідувана до самої землі, вона зуміла посадити свій «Як» на фюзеляж. Піхотинці, які спостерігали за боєм, прикрили вогнем її приземлення. Вони були захоплені, довідавшись, що безстрашним льотчиком виявилася дівчина.

Наприкінці липня — початку серпня 1943 ішли важкі бої по прориву німецької оборони  на рубежі ріки Міус, яка закривала дорогу на Донбас. Бої на землі супроводжувалися завзятою боротьбою за перевагу в повітрі. 1 серпня 1943 року Лідія Литвяк зробила свій останній бойовий виліт. Ланку Як-1 прикривали штурмовики Іл-2, які йшли на штурмівку позицій супротивника. Для Лідії це був уже четвертий виліт за день. У попередніх вильотах вона вже збила один літак супротивника. У районі роботи штурмовиків наша ланка зустрілася з великою групою німецьких винищувачів, яка по кількості в 3 рази перевершувала наші Які. Незважаючи на це радянські винищувачі вступили в нерівну сутичку. За свідченням очевидців, відразу чотири Me 109  кинулися до літака з білою лілією на борті - літак Лідії був добре відомий німецьким пілотам. Закрутилася смертельна карусель - один проти чотирьох. Повітря оглушало ревіння двигунів, що працювали на межі, і розривались гарматні черги. От із цього хаосу вивалився винищувач, обійнятий полум'ям, - Литвяк збила другий за день і дванадцятий по рахунку літак ворога. Але бій був нерівним. Кілька гарматних черг трьох німецьких винищувачів «прошили» Як Лідії. Обійнятий полум'ям літак легендарної льотчиці й сміливої дівчини впав у ліс біля села Димитрієвка. Командування полку терміново організувало її пошуки. Але ні літака, ні льотчиці знайти не вдалося. Саме через це Лідії Литвяк так і не було привласнене звання Героя Радянського Союзу, що покладалося за 10 повітряних перемог. І її ім'я на десятиліття «випало» з історії.

Відновити подробиці останнього бою льотчиці і її долю різні люди завзято намагалися всі післявоєнні роки. Шукали однополчани, військовослужбовці. Активну участь у пошуках приймали Інна Володимирівна Паспортнікова, її чоловік і рідні. В 1968 році газета "Комсомольська Правда" почала спробу відновити чесне ім'я льотчиці. В 1971 році в пошук включилися юні слідопити загону «РВС»  під керівництвом Валентини Іванівни Ващенко, учительки школи № 1 міста Красний Луч Луганської області. Улітку 1979 року їхні пошуки увінчалися успіхом. Перебуваючи в районі хутора Кожевня, хлопці довідалися, що влітку 1943 року на його окраїні впав радянський винищувач. Пілотом, пораненим у голову, була жінка. Вона похована в селі Димитрієвка Шахтарського району Донецької області, у братській могилі. Отримана із Центрального архіву Міноборони довідка підтвердила зроблений висновок. У липні 1988-го ім'я Лідії Литвяк було ввічнено в місці її поховання, а ветерани полку, у якому вона воювала, відновили клопотання про присвоєння їй звання Героя Радянського Союзу посмертно. І справедливість восторжествувала - через майже піввіку: Указом Президента СРСР від 5 Травня 1990 року це високе звання було їй привласнено. Одночасно було ухвалене рішення й про установку меморіальної дошки на будинку № 14 по вулиці Новослободська в Москві, звідки Ліда йшла на війну.

В одному з експедиційних походів загону «РВС» взяв участь кореспондент газети «Комсомольська правда» - Валерій Аграновський. Спостерігаючи похідне життя, безпосередньо беручи участь у розкопках, він потім написав повість «Біла лілія», у якій докладно розповів про подвиги льотчиці Лілії Литвяк і про хлопців із загону «РВС» (розвідники військової слави), які шукали місце її загибелі. По його сценарію Центральна студія документальних фільмів зняла фільм про «РВС» - «Дорогами пам'яті».

Ім'я легендарної льотчиці носить одна з вулиць  міста Красний Луч. У 1988 році її ім'я привласнене Краснолучській гімназії №1. У центральному сквері міста, у будівлі школи, 1 вересня 1977 року  відкритий пам'ятник Лідії Литвяк. На високому полірованому гранітному п'єдесталі висічені дванадцять зірок - число збитих Лідією Литвяк ворожих літаків. Зверху встановлений фрагмент кабіни літака зі скульптурним портретом славної льотчиці. У школі у двох залах розташований Музей Бойової Слави, що створений і діє вже більше 37 років, особливе місце в ньому займає експозиція про легендарну льотчицю. Загін слідопитів «Розвідники військової слави» зібрав безцінний матеріал про героїзм і мужність захисників Батьківщини. У жовтні 2006 року музей відвідала група французів, яких  зацікавила доля легендарної льотчиці Лілії Литвяк. Письменник Марко Лапорт із Парижа передав у дарунок музею книгу про Лілію «Роза Сталінграда» французькою мовою.

Наприкінці жовтня 2009 року місто Красний Луч відвідали гості з Америки - американський письменник Метью Криши із дружиною Мери-Енн. Вони приїхали для того, щоб довідатися про Лілію Литвяк і її подвиги від краснолучан і написати книгу про відважну льотчицю.

25 березня 2011 року в РЦНК у Вашингтоні в рамках роботи зі збереження історичної правди відбулася презентація книги Метью Криши «Позивний «Біла Лілія»». Автор книги розповів гостям вечора, чому його зацікавила історія героїні Великої Вітчизняної війни, і представив глядачам матеріали про відвідування пам'ятника й місця поховання Лілії Литвяк на Україні. На зустрічі були присутні представники посольств Казахстану, України й Чехії. Захід був освітлений у газетах «Вашингтон Пост» і «Нью-Йорк таймс».

ЛІТЕРАТУРА:

- Аграновский В.А. «Белая лилия» [Текст]:док. повесть/ В.А.Аграновский.–М.:Сов.Россия, 1979.–80 с.

- Кравцова Н.Ф. Вернись из полета! [Текст] / Н.Ф.Кравцова. – М.: Воениздат,1979. –365 с.

- Макарова А. Освобождение Луганщины [Текст] / А.Макарова  // Малая родина:сб. статей  Луганского областного  краеведческого   музея.  - Луганск: Шико,2007. – С. 637-643.

- Образцовый музей боевой славы Краснолучской гимназии №1 имени Л.В.Литвяк [Текст]  // Шкільні музеї Луганщини.–Луганськ.: Знання, 2007.–С.88-90.

- Памятник Лилии Литвяк [Текст] // Макеев Г.И., А.С. Мезеря  Красный Луч: Путеводитель.–Донецк: Донбасс, 1984.–С.34-35.

Електронні ресурси:

- Белая Лилия[Электронный ресурс]//веб-сайтМузея боевой и трудовой славы Краснолучской гимназии №1 им. Л.Литвяк. – Электронные данные.– Режим доступа: http://sites.google.com/site/muzej2010/razvedciki-voennoj-slavy/  .– Загл. с экрана.

- Лидия Владимирова Литвяк (1921-1943) [Электронный ресурс]: [биография]  // Герои страны: веб-сайт. – Электронные данные.– Режим доступа: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=482.– Загл. с экрана.

- Лидия Владимирова Литвяк [Электронный ресурс]: [биография]  // Красные  соколы. Лучшие ленчики-асы Росии 1914–1915 : веб-сайт. – Электронные данные.– Режим доступа: http://airaces.narod.ru/woman/litvyk.htm.– Загл. с экрана.

 

16 СЕРПНЯ
Військовий топограф, дослідник, альпініст

 

До 155-річчя від дня народження А. В. Пастухова (1858–1899)

І ми бачимо в ньому невтомного, витривалого трудівника
 - альпініста, розумного дослідника, художника й поета,
закоханого у свою справу й Кавказ

А.Федоров[6]

Андрій Васильович Пастухов був класним військовим топографом за посадою й професією. Він став одним з перших російських альпіністів, а точніше сказати засновником російського альпінізму. Зробив сходження на Ельбрус, Арарат, Казбек, Ушбу Великий і Малий Арарат, Алагез та ін. Він був дослідником і публіцистом. Його статті друкувалися в наукових виданнях Російського Географічного суспільства, у наукових журналах і служили вивченню й пізнанню маловідомих районів Закавказзя й Кавказу. Він зібрав і науково обробив велику по змісту й обсягу колекцію мінералів, комах, гербаріїв, флори й описів фауни всіх вертикальних поясів гірського Кавказу, відомості по льодовиках Ельбрусу, Казбеку, Шах-Дага, Арарату, Алагеза, по метеорології, орнітології, якими користувалися й користуються вчені кінця XIX-ХХ ст. у Росії та за її межами. Під час своїх подорожей А. В. Пастухов записував історію, звичаї, вірування гірських племен. Він був першим, хто дав докладну характеристику економіки аулів, усе ілюструючи статистичними даними, зібраними їм особисто.  Андрій Васильович був першим у Росії фотографом, що зробив зйомки фотоапаратом гір Кавказу й найвищих його вершин Ельбрусу, Казбеку, Арарату.
За ці видатні заслуги ім'я цієї людини внесено в Більшу радянську енциклопедію.

Андрій Васильович Пастухов народився 16 серпня 1858 року в селищі при Деркульському Державному конезаводі Харківської губернії, Старобільського повіту Городищенської волості. Батько, Василь Андрійович Пастухов, служив конюхом на Деркульському кінному заводі. Мати, Домінікія Василівна, господарювала. У родині було четверо дітей. Жили скромно. В 1869 році батько помер під час епідемії холери. А через кілька років  не стало й матері. Андрій змушений був перебратися на проживання до старшої сестри Надії, у родину її чоловіка. Раннє сирітство передчасно змусило почати самостійне доросле життя, і Андрій поступає вчитися в Деркульське кіннозаводське училище. В 1872 році закінчує його на «відмінно» і одержує посаду писаря при канцелярії кінного заводу. Через два роки за наказом з Головного управління відряджений у Петербург для навчання на письмоводителя. Після успішного закінчення курсів вертається в рідний Ново-Деркул узимку 1875 і вже в лютому поступає писарем 2-го класу в канцелярію Управління державного кіннозаводства.

Переломним етапом у житті Андрія Васильовича стало літо 1876 року.  У Деркульський кінний завод приїхав  військовий топограф Сидоров (ім'я та по батькові не встановлено) для виправлення старої карти Старобільського повіту й зупинився на тимчасове проживання в будинку, де жив Пастухов. Від нього Андрій Васильович уперше довідався про професію топографа й по його ж раді поступив на службу до армії у званні добровольця, щоб потрапити в училище військових топографів.

Андрій Васильович Пастухов блискуче здав іспит  у Санкт-Петербурзьку військову гімназію й 28 січня 1877 року був відправлений у Корпус військових топографів із зарахуванням у навчальну команду військових топографів.

Через рік, після закінчення навчання, Пастухов був відправлений по місцю призначення в команду топографів у Курляндську губернію. Але Андрій Васильович мріяв про військову кар'єру й хотів стати повноцінним самостійним топографом. Тому 30 травня 1881 року він подає у відставку й знову здає іспити для надходження в Корпус військових топографів. Відомо, що на цих іспитах він одержав повний бал по предмету, однак у поступленні йому було відмовлено «через брак вакансій».Після невдачі  Пастухов був призначений на службу у Військово-топографічний відділ Кавказького військового округу, у місто Тифлис (нині Тбілісі). При сприянні начальника відділу, Ієроніма Івановича Стебницького, 11 листопада 1881 року він здає іспити на перший класний чин у Тифлиському юнкерському училищі. Тільки через рік, 19 вересня 1882 року, Андрій Васильович Пастухов був підвищений у молодші військові топографи.

У 1883 році Пастухову доручили картографування Дагестану в районі вершини Шахдаг, нагору по ріці Самур. У підпорядкування йому дали конвой — вісім козаків Усть-Хоперського полку, яким треба було бути йому помічниками й стражами. Робота зайняла все літо. Працювати доводилося в поганих умовах, практично без усякого спорядження, і рідко кому з топографів вдавалося піднятися вище трьох з половиною тисяч метрів. У 1887 році Пастухов піднімається на вершину Андійського хребта.

По-справжньому заговорили про А. В. Пастухова після того, як в 1889 році він піднявся на вершину Казбеку разом із козаками Лапкіним і Потаповим і з провідником-осетином із села Тменикау Тепсарико Цараховим.

У 1890 році Пастухов робить перше сходження на Ельбрус. Німецький історик альпінізму Еггер назвав це сходження «першим дійсним сходженням без провідників». Була зроблена топографічна зйомка, складені схеми льодовиків, складена колекція мінералів гірських порід.

У тім же 1890 року Пастухов піднявся на саму важкодоступну вершину Кавказу – Ушбу, через рік - на Халац і ще через рік — на Шах-Даг. Двічі піднімається він на Алагез (1893 і 1895 роки), три рази на Великий Арарат (1893, 1894, 1895 роки), два рази на Малий Арарат (1893 і 1895 роки).

Через 6 років після першого сходження на Ельбрус, в 1896 році, Андрій Васильович робить друге сходження, цього разу на східну вершину. Так, він став першим альпіністом, що піднявся на обидві вершини Ельбрусу.

Надмірні фізичні навантаження негативно позначалися на здоров'ї Пастухова. Улітку 1899 він змушений був перервати польовий сезон і відправитися на лікування в П’ятигорськ. При огляді лікарі виявили застарілу виразку. 23 вересня 1899 року, у віці сорока одного року в лікарні міста П’ятигорськ Андрій Васильович Пастухов помер.

26 вересня, відповідно до заповіту, він був похований у декількох метрах від вершини гори Машук у П’ятигорські. Через якийсь час на могилі був установлений скромний обеліск. Ім'я Пастухова носять скелі на льодовому схилі Ельбрусу на висоті 4610 м. («Притулок Пастухова»). Його ім'ям названа гора в Антарктиді, вулиця в місті П’ятигорські. А. В. Пастухову поставлений пам'ятник у Баксанській ущелині Кабардино-Балкарії. До сторіччя від дня його народження П’ятигорським відділом Географічного суспільства Росії викарбувана персональна медаль.

Пам'ять про свого земляка - великого вченого й першовідкривача - зберігають і свято почитають  і його земляки - жителі Новодеркула Біловодського району Луганської області. Новодеркульська школа має ім'я А.В. Пастухова, а в школі діє кімната - музей Пастухова, у якій юне покоління деркульчан може ознайомитись із життям і діяльністю свого знаменитого земляка. У шкільному дворі  в 1998 році йому встановлений пам'ятник роботи скульптора І.Н. Щербакова. На будинку в селі Даніловка, побудованому на місці будинку Пастухових, у жовтні 1958 року встановлена меморіальна дошка на згадку про нього.

Всі ці пам'ятні знаки є данина Батьківщини своєму славному синові - військовому топографу Андрію Васильовичу Пастухову за його невтомну й плідну діяльність в ім'я Батьківщини.

ЛІТЕРАТУРА:

- Воробьев С. Великий ученый и топограф А. В. Пастухов [Текст]  / С.Воробьев  // Україна - Європа: очима юних. – Луганськ: Знання, 2004.–С. 5 – 7.

- Зарвовский С.  Степняк в горах Большого Кавказа [Текст] / С. Зарвовский   // Ракурс-плюс . – 2009 . – 10 января (№ 2). – С. 6.

- Никитин П.Н. Андрей Васильевич Пастухов. Военный топограф и альпинист [Текст] /П.Н.Никитин, В.В.Вайнберг. – М.: Геодезиздат, 1956. – 90с.

- Филатов А. Первый российский альпинист родом из Луганщины [Текст]  / А.Филатов // Жизнь Луганска . – 2008 . –12 марта (№ 11). - С. 5.

- Федоров  А. Б.   А. В. Пастухов - первый альпинист [Текст]: [биография]./ А.Б. Федоров. – Луганск: Світлиця, 2008. – 44 с.

- Чайка Л.  Жизнь, отданная горам [Текст] / Л.Чайка  // Луганская правда . – 2008 . – 2 сентября (№ 96). – С. 3

- Андрей Васильевич Пастухов (1860-1899) [Электронный ресурс]: веб-страничка сайта Альпинисты Северной Столицы.– Режим доступа:  http://www.alpklubspb.ru/persona/pastuhov.htm .– Название с экрана

 

18 СЕРПНЯ
Я присвятила опері життя

 

До 80-річчя від дня народження Б. А. Руденко

Блискуче відточена вокальна майстерність,
рідкої краси й тембру голос, артистична чарівність
- усім цим скоряє нас Бела Руденко.

В.Леонов[7]

Щедра талантами Луганська земля. Справжньою її прикрасою є співачка, народна артистка України й СРСР, професор Московської державної консерваторії ім. П.І.Чайковського Бела Андріївна Руденко.

У її біографії майже все пов'язане з Україною - вона народилася 18 серпня 1933 року в шахтарській родині в місті Боково-Антрацит Луганської області. Мама, Катерина Іванівна, працювала обліковцем на шахті й заочно вчилася в медичному училищі. Потім дочка згадувала: «По щиросердечному складу мама була дійсною сестрою милосердя». Ця професія й привела її на фронт. Її батько, Андрій Макарович, був стахановцем, і йому за високі досягнення в роботі дали рекомендацію на навчання в Київський політехнічний інститут. Повернувся Андрій Макарович на шахту вже інженером. Життя в чоловіка й жінки Руденко не зложилося, і Катерина Іванівна з дочкою переїхала до родичів у Суми, де й застала їх війна. Мама Бели в перші  дні війни була покликана в армію й служила медсестрою в госпіталі, що через місяць евакуювався в Сталінград. Там Бела стала першокласницею. Чергова евакуація з госпіталем, і новий 1942 рік Бела зустріла у Фергані. Бела почала співати в хорі музичного кружка Палацу піонерів. Перші «сольні» виступи майбутньої артистки проходили в теплушках перед важко пораненими бійцями: вона співала улюблені з дитинства українські народні пісні.

Після важкого поранення лікарі порадили Катерині Іванівні оселитися в Одесі, ближче до моря. Бела стала часто відвідувати оперний театр. Поступово вона переглянула всі спектаклі Одеського оперного театру. В 1949 році Белу Руденко, активну учасницю художньої самодіяльності, послали на республіканську олімпіаду. До цього виступу вона підготувала «Колискову» Блантера, «Казахський вальс» Л.Хаміді й «Дві ластівки» Е.Брусіловського.

Голосом Бели зацікавилася сусідка по квартирі, яка була артисткою Одеського театру опери й балету, Ганна Хигер і запропонувала дівчині свою допомогу. Заняття з Ганною Львівною не пройшли безслідно. Потім Бела Андріївна згадувала, що за два місяці під керівництвом цієї жінки підготувалася, як говорять, з нуля до вступу в консерваторію. На вступному іспиті в консерваторію Бела виконала арію Снігурки з опери Римського-Корсакова, пісеньку Оскара з «Балу-маскараду» Верді, романс Чайковського «О чем в тиши ночей» і українську народну пісню «Спати мені не хочеться». Так вона стала студенткою Одеської консерваторії імені Нежданової. Белі повезло: потрапила в клас педагога Ольги Благовидової. Щодня Белла з ранку до вечора працювала над голосом, училася володіти собою, природно триматися на сцені, стежити за мімікою, рухами.

Блискуче закінчивши консерваторію в 1956 році, Бела Руденко здобула перемогу на Всесоюзному конкурсі молодих вокалістів і одержала запрошення стати солісткою Київського академічного театру опери й балету ім. Т. Г. Шевченка. Дебютувала вона на столичній сцені в партії Джильди в опері «Риголетто» Верді й відразу ж скорила слухачів.

У свій перший закордонний вояж разом із групою провідних акторів театру вона відправилася на Декаду української культури в Польську Народну Республіку. Саме тоді й назвали нашу землячку «солов'єм з вишневих садів України».

З тих пор почалося її стрімке сходження на оперний Олімп. У серпні 1957 року в Москві на шостому Всесвітньому фестивалі молоді й студентів Бела Руденко стала власницею золотої медалі. Голова журі італійський оперний співак Тіто Скіпа запропонував переможниці виступити разом з ним у Москві, Ленінграді, Ризі.

У Міжнародному конкурсі вокалістів у Тулузі (Франція) взяли участь двісті виконавців із усього миру. «Східний романс» Римського-Корсакова й арію Лакме з опери Деліба вона виконала на російській, українській, італійській і німецькій мовах. Це була перша в історії радянського вокального мистецтва перемога на міжнародному конкурсі. Крім диплома, їй вручили Більшу золоту медаль.

У 1959 році співачці було привласнено почесне звання заслуженої артистки УРСР, а в листопаді 1960 року в дні декади українського мистецтва й літератури в Москві їй було привласнене звання народної артистки СРСР. До речі, вона стала самою молодою серед тих, хто заслужив це високе звання.

А потім були - Варшава, Бухарест, Будапешт, Нью-Йорк, Лондон, Торонто, Софія... І всюди захоплені відгуки, рецензії...

З 1973 року ім'я Бели Руденко прикрасило афішу Великого театру СРСР. Уперше Белу запросили співати партію Людмили в опері «Руслан і Людмила» М.Глінки. Її Людмила була пушкінською й одночасно сучасною, земною, від чого образ став більше глибоким і вражаючим. Це найбільш яскрава етапна роль акторки. А ще в її оперному репертуарі - Марфа, Снігурка й Волхова в операх Римського-Корсакова «Царська наречена», «Снігурка», «Садко», Лючія ди Ламмермур в однойменній опері Доніцетті, Віолета й Джильда в операх Верді «Травіата» і «Риголетто», головні партії в українських операх «Наталка-Полтавка» Гулака-Артемовського, «Мілана» Майбороди, «Венера» Лисенко.

Не тільки в оперному репертуарі блискав талант акторки. Важливе місце в її житті зайняла концертна діяльність, камерна музика. У концертному репертуарі співачки - твори Баха, Генделя, Вольфа, Римського-Корсакова, Чайковського, Глинки, Прокоф'єва. Вона - перша виконавиця багатьох творів українських композиторів: Майбороди, Мейтуса, Дичко й інших. З особливим пієтетом вона завжди ставилася до народної пісні. Її улюбленими були «Співаночки мої», «Чом, чом не прийшов», «Пливе щука». До речі, саме за концертну діяльність народній артистці була присуджена  в 1971 році Державна премія СРСР.

З 1977 року співачка почала сполучати театральну й концертну діяльність із викладацькою роботою в Московській державній консерваторії ім. П.І.Чайковського. В 1988 році Бела Руденко завершила артистичну кар'єру. На прощальній виставі виконала роль Іоланти - однієї із самих улюблених своїх героїнь. Після бенефісу вона зізналася, що нарешті почуває себе вільною й відчуває величезну радість від занять зі студентами.

З 1995 по 1999 рік Бела Руденко була художнім керівником оперної трупи Великого театру.

З Великого театру блискуча співачка остаточно пішла в 1999 році, заради того, щоб дати дорогу молоді. Викладає в консерваторії. Сьогодні вихованки відомого педагога виконують провідні партії в престижних театрах Мінська, Москви, Києва й у далекому зарубіжжі.

Як суспільний діяч, Бела Руденко є почесним президентом фонду ім. І.С. Козловського, щорічно організує фестиваль-конкурс тенорів ім. І.С. Козловського.

Лише один раз знаменита землячка побувала на своїй малій Батьківщині в 1985 році, де дала 4 концерти. Але її неповторна чарівність, унікальний талант запам'яталися антрацитовцям на довгі роки. Про це вони говорили на презентації книги Геннадія Самусева «Розмова з Белою Руденко», що відбулася 10 лютого 2009 року в будівлі краєзнавчого музею м. Антрацита. В 1983 році Геннадій Михайлович Самусев познайомився з легендарною оперною співачкою. І от уже більше 20 років триває їхня дружба. Йому ж вона й довірила описати історію свого життя. Поряд із власними судженнями, автор книги приводить фрагменти бесід зі співачкою, згадує з нею цікаві події на її життєвому й творчому шляху. Після презентації автор книги передав музею кілька подарункових екземплярів.

У 2004 році в подарунок Луганському краєзнавчому музею співачка передала лазерний диск «Зірки Великого театру. Бела Руденко. Концерт для голосу з оркестром». У фондах музею зберігається концертне плаття, у якому співачка виступала в 70-і роки, комплект грамплатівок опери М.Глінки «Руслан і Людмила», грамплатівка «Бела Руденко. Романси. Римський-Корсаков, Гречанінов», афіші концертної діяльності співачки в країні й за рубежем.

Бела Руденко визнавалася: «Завжди приємно бачити, як захоплено сприймають іноземці українські народні пісні... У них - душа народу, його краса. А дарувати людям красу - це велике щастя».

Бела Руденко завжди була народною улюбленицею. Піднесені й вдячні глядачі цілком попадають під владу її чарівності й осяйності її мистецтва.

ЛІТЕРАТУРА:

- Адаменко  А. Певица от Бога [Текст] / А. Адаменко //Антрацитовский вестник . - 2009 . - 23 февр.-1 март. (№ 9) . - С. 9.

- Б. А. Руденко, оперная певица [Текст] // Луганск - восточные ворота Украины. – Луганск: Максим, 2008. – С. 63, фото.   

- Бланк Б. Жемчуг по бархату [Текст] / Б.Бланк //Ворошиловградская правда.–1983.– 14 августа.– С.3.

- Бугаева Н. Соловей из вишневых садов Украины [Текст] / Н. Бугаева // Ижица. – 2004. – 2 июня. – С. 11, фот.

- Кодак  В. Когда душа похожа на песню [Текст] / В. Кодак //Наша газета. – 2008 . – 17 квіт. – (№ 54) . – С. 5.

- Омельчук Л. Бэла Руденко.[Текст]  / Л. Омельчук // Певцы Большого театра СССР. Одиннадцать портретов. – М.: Музыка, 1978. – С. 145–160.

- Руденко Белла Андріївна [Текст] // Видатні особистості Луганщини. – Луганськ: Світлиця, 2008. – С. 51, фот.

- Руденко Б. А. [Текст]  // Митці України: Енціклопедичний довідник. – К., 1992. - С. 504

- Руденко Бэла Андреевна [Текст]  // Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш. – М.: «Советская энциклопедия», 1978. - Т. 4 Окунев-Симонович. – С. 742-743.

Електронні ресурси:

- Руденко Бэла Андреевна [Электронный ресурс]: веб-страничка сайта Википедии.– Режим доступа:http:// ru.wikipedia.orgwiki/Руденко,_Бэла_Андреевна.– Назв.  с экрана

- Бєла. [Электронный ресурс] Видео на Запорожском портале [оперы в исполнении Б.Руденко][Электронный ресурс]: веб-страничка сайта Запорожский портал .– Режим доступа:  http://portall.zp.ua?c=video&q=Бэла.– Назв. с экрана

 

4 ВЕРЕСНЯ

 

70 років від дня звільнення Луганської області
від німецько-фашистських загарбників

 Жителі Луганщини свято зберігають
 пам'ять про солдатів,
полеглих у боротьбі за волю Батьківщини,
 за міста й села області

4 вересня 1943 року радянські війська остаточно звільнили Луганську область від німецько-фашистських загарбників. Більше 400 тисяч жителів Луганщини пішли за роки війни на фронт, 286 воїнів одержали звання «Герой Радянського Союзу», троє з них двічі. Четверо наших земляків повторили подвиг Олександра Матросова. Сім прізвищ навічно занесені в списки особового складу військових частин.
17 лютого 1943 року війська супротивника після звільнення Ворошиловграда й півночі області частинами 1-ї і 3-ї армій були змушені відійти на південний захід області. Радянські війська, вийшовши до ріки Міус, більше двох тижнів вели напружені бої. Але з ходу прорвати оборону не вдалося. Після тримісячних наступальних боїв з'єднання Південного фронту понесли більші втрати, відстали тили, необхідно було відновити залізниці. Наші війська вели оборонні бої, накопичували сили для наступу.

До липня 1943 року ворог мав потужну оборону, що складається з 2-3 смуг. Головна (перша) мала глибину 6-8 км, а на окремих напрямках - 10-12 км. За нею ішла добре підготовлена в інженерному відношенні друга смуга. Весь цей величезний район був поритий окопами, траншеями, протитанковими ровами. Мінні поля були щільністю 1500-1800 мін на кілометр фронту й із глибиною полів до 200 метрів. Підступи до переднього краю прикривалися дротовими загородженнями в 2-3 ряди, а на деяких ділянках в 5-10 рядів. Особливо сильно був укріплений рубіж на правому березі Міуса. В обороні ворога він займав особливе положення й був названий «Міус-фронт». Він тягся від північно-східного виступу Донецького кряжу в районі Слов’яносербська й далі на південь упирався в Азовське море.

Рано ранком 17 липня 1943 року після артилерійської й авіаційної підготовок війська Південно-Західного фронту перейшли в наступ. Особливо відзначилися в боях льотчики. Герой Радянського Союзу Ахмет-Хан-Султан у повітряних боях знищив 11 німецьких літаків. 18 липня в запеклому бої загинула знаменита льотчиця Катерина Буданова. Двічі в боях горів літак Лілії Литвяк. Будучи пораненою в плече й ногу, мужня льотчиця брала участь у боях. 1 серпня 1943 року Литвяк із завдання не повернулася. Посмертно 5 травня 1990 року їй було привласнене звання Героя Радянського Союзу.

Супротивник 30 липня наніс потужний контрудар, у якому брало участь до ста танків. Наші війська на час відійшли на лівий берег Міуса.

13 серпня 1943 року перейшла в наступ 1-а гвардійська армія Південно-Західного фронту. 18 серпня почався наступ військ Південного фронту, після 75-хвилинної артилерійсько-авіаційної підготовки силами 5-ї ударної, 2-ї гвардійської й 28-ї армій прорвали оборону супротивника на р. Міус. Головний удар наносила 5-а ударна армія під командуванням генерал-лейтенанта В'ячеслава Дмитровича Цветаєва в центрі фронту на ділянці шириною 25 кілометрів. Тут відзначився в боях 4-й гвардійський Сталінградський механізований корпус. Він вів бої на рубежах Рафаіловка, Боково-Антрацит. На Міуському плацдармі боролися 50-а й 54-а гвардійські стрілецькі дивізії. З 1 по 4 вересня 1943 року було звільнено більше 60 населених пунктів області, у тому числі:

1 вересня – Красний Луч (54-й стрілецький корпус, генерал-майор Т.К. Коломієць); 2 вересня - Перевальськ (63-й стрілецький корпус, генерал-майор Т.И. Буторін; 315-а стрілецька дивізія, генерал-майор Д.С. Куропаєнко); 2 вересня – Слов’яносербськ (266-а стрілецька дивізія, полковник К.Х. Ребріков); 1 вересня - Сєвєродонецьк (Лисхимстрой) (4-й гвардійський стрілецький корпус, генерал-майор Н.А. Гаген); 2 вересня - Лисичанськ (279-а стрілецька дивізія, генерал-майор В.С. Потапенко; 32-й стрілецький корпус, генерал-майор Д.С. Жеребін); 2 вересня - Первомайськ (266-а стрілецька дивізія, полковник К.Х. Ребріков; 32-й стрілецький корпус); 3 вересня - Попасна (32-й стрілецький корпус; 259-а гвардійська стрілецька дивізія, полковник А.В. Власенко); 3 вересня - Кадієвка-(Стаханов) (63-й стрілецький корпус, генерал-майор авіації Т.І. Буторін); 3 вересня - Кіровськ (266-а стрілецька дивізія); 2 вересня - Алчевськ (63-й стрілецький корпус). А 4 вересня наші війська завершили звільнення Ворошиловградської області.

Ця воєнна операція стала прологом звільнення всієї України від фашистських загарбників.

Жителі Луганщини свято зберігають пам'ять про солдатів, що загинули в боротьбі за волю Батьківщини, за міста й села області. Не заростає народна стежка до 697 поховань у місцях колишніх боїв. У населених пунктах споруджено 868 пам'ятників, присвячених подіям Великої Вітчизняної війни, - меморіальних комплексів, обелісків, стел, скульптур, пілонів. На священному для жителів обласного центра місці – біля кургану Гостра Могила - у знак глибокої вдячності визволителям міста споруджений пам'ятник Слави. По праву пам'яті імена героїв війни носять вулиці й площі, школи в містах і селах. Пам'ять про юних краснодонських патріотів, членів підпільної організації «Молода гвардія», живе в назві народженого в післявоєнні роки шахтарського міста Молодогвардійськ. Монумент «Україна - визволителям» височіє в селищі Мілове, звідки починалося вигнання фашистських загарбників з території України.

Як би далеко не пішов час, які б зміни не відбулися, їхній подвиг ніколи не померкне, буде жити вічно.

ЛІТЕРАТУРА:

- Ворошиловград [Текст]: Из летописи Великой Отечественной войны. – К.:Мистецтво, 1973. – 12 с.

- Демина Л. Мужеством освобожденный [Текст] / Л.Демина // Малая родина: сб. статей  луганского областного  краеведческого   музея.  - Луганск: Шико, 2007. – С. 674-680.

- Ершов А. Г. Освобождение Донбасса [Текст]: Военно-историчесий очерк  / А.Г.Ершов. – М.: Воениздат, 1973. – 240 с.

- Климов А. Луганщина у Великій Вітчизняній війні [Текст] / А.Климов // Климов А. О. Історичні краєзнавчі розвідки . - Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім.. Тараса Шевченка», – 2008. – С. 183-193.

- Луганщина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945гг [Текст]. – Донецк:Донбасс, 1969. – 373 с.

- Макарова А. Освобождение Луганщины [Текст]  / А.Макарова  // Малая родина: сб. статей  Луганского областного  краеведческого   музея.  - Луганск: Шико, 2007. – С. 637-643

- Побочный В. И. Луганщина: летопись Великой Отечественной войны [Текст] / В.И.Побочный. – Луганск: Янтарь, 2005. – 208 с.

- Семенова А. В эти дни 62 года назад [Текст] / А.Семенова //Восточный экспресс . – 2005 . –16 лют. – С.5.

- Чепурнов Ю. А. Луганщина в военной гимнастерке [Текст] / Ю.Чепурнов. - Луганск, 2006. – 190 с.

- Чепурнов Ю.Эпоха мужества и верности [Текст] / Ю.Чепурнов // Жизнь Луганска . – 2005 . – 19 січеня. – С. 5.

- Ярошук Я. Луганчане в великой войне [Текст] / Я.Ярошук // Городской курьер. – 2007 . – № 19. – С. 5.

 

20 ВЕРЕСНЯ
Він залишив самий яскравий слід в історії Луганщини

http://www.knowbysight.info/ZZZ_Images/04805.jpg

 

До 95-річчя від дня народження В.В.Шевченка  (1918-1997)

Людська пам'ять зберегла його гарячу любов до Луганщини
і прагнення зробити її кращим місцем на Землі.
Життєвий шлях Володимира Васильовича -
приклад щирого патріотизму й служіння людям
.

Валерій Голенко,
голова Луганської обласної ради

З ім'ям Володимира Васильовича Шевченка зв'язані самі яскраві сторінки соціально-економічного розвитку Луганської області. Ні до, ні після нього Луганщина не знала таких темпів розвитку, такого розмаху шахтарського руху, таких стрімких спортивних зльотів, розквіту культури й науки. Перший секретар Луганського обласного комітету Компартії України з 1961 по 1973 р., депутат Верховної Ради СРСР 3-х скликань /1962, 1966, 1970/, член Центрального Комітету КПРС 2-х скликань /1961-73/, учасник партизанського руху на Луганщині в період окупації території області, Почесний громадянин Луганська з вересня 1994 року. За свої заслуги Володимир Васильович Шевченко був нагороджений сімома орденами й одинадцятьма медалями. Це був керівник-прагматик, керівник-стратег, якого відрізняли висока працездатність і особливе вміння глибоко вникнути в суть проблеми, поставити конкретні завдання й організувати справу.

Володимир Васильович Шевченко народився 20 вересня 1918 р. у селі Нижній Нагольчик Боково-Антрацитівського району Луганської області в шахтарській родині. У 8 років пішов у місцеву семилітку, яку закінчив в 1933 р.. Через рік поступив у Харківський державний комуністичний технікум, що готовив політпрацівників.

Після закінчення навчання в 1937 р. 19-літній випускник був призначений завідувачем політсектору Боково-Антрацитівського районного відділу народної освіти, а в березні 1938 р. райком комсомолу запросив його завідувати сектором обліку. Восени того ж року Володимир призивається в ряди Червоної Армії. Служити йому довелось в 56-му полку НКВД у м. Каневі. Тут він, як дипломований політпрацівник, був призначений заступником політрука школи молодших командирів, а незабаром за виявлені ініціативність і організаторські здатності вибраний секретарем комсомольської президії школи й членом комсомольського бюро полку.

На першому році служби Володимир Шевченко поступає на заочне відділення філософського факультету Київського університету. Це ще більше піднімає його авторитет у полку. В 1939 р. наказом по частині він, уже член партії, призначається політруком автопідрозділу й заступником секретаря комсомольського бюро полку.

Протягом двох років служби командування полку виносить політрукові Володимиру Шевченко 11 подяк. Після демобілізації В. Шевченко восени 1940 р. Боково-Антрацитівський райком партії направляє його на шахту 23-25-біс звільненим заступником парторга ЦК ВКП/б/, а вже в березні 41-го затверджує парторгом цієї шахти.

30 жовтня 1941 р., коли фронт невблаганно наближався до Донбасу, стовбур шахти підривається, а основне ядро шахтарів на чолі з парторгом В. Шевченко евакуюється в м. Черемхово Іркутської області, тут Володимир Васильович працює інструктором міського комітету партії. У лютому 1942 р. В. Шевченко разом з іншими шахтарями й відповідальними працівниками відзивається із Черемхова на свою колишню шахту, де й працює до останніх днів перед окупацією міста в середині липня.

До цього був сформований Боково-Антрацитівський партизанський загін, у який увійшов і Володимир Васильович як начальник боєпостачання й запасний секретар підпільного райкому партії.

19 лютого 1943 року Боково-Антрацит був звільнений. А вже 23 лютого Володимир Васильович призначається другим секретарем Боково-Антрацитівського райкому партії, під його безпосереднім керівництвом проводиться величезна робота по відбудові в найкоротший термін підірваних і затоплених шахт, налагодженню всієї економіки району. Тут В. Шевченко повною мірою виявив свою кипучу енергію й організаторські здатності.

У 1947 р. Володимир Васильович переводиться на посаду першого секретаря Краснодонського райкому КП України, а через 5 років очолює партійну організацію батьківщини стаханівського руху Кадієвки (нині Стаханов). У ці напружені й важкі роки він заочно вчиться й у 1955 році закінчує історичний факультет Ворошиловградського педінституту.

На обласній партійній конференції в 1956 р. В.В. Шевченко обирається другим секретарем обласного комітету партії, а коли в 1961 р. колишній перший секретар обкому Василь Костянтинович Клименко переводиться в м. Київ, Центральний Комітет КПРС затверджує Володимира Васильовича на цю вищу партійну посаду в області.

З середини 60-х років Ворошиловградська область стала швидко набирати обороти в економіці, «прогриміли» на всю країну імена луганчан - новаторів виробництва, призерів світових чемпіонатів і Олімпійських ігор.

В.В.Шевченко, як дійсний патріот рідного краю, умів запалити своїм патріотизмом і свою команду: завідувачів відділами, обласну Раду депутатів, профспілкових працівників, господарників, комсомольців, учених, спортсменів, і направити їх зусилля на будування й творчість. При ньому один за іншим виростали нові квартали міста, нові корпуси заводів, відкривалися нові й нові науково-дослідні інститути; при ньому побудовані новий аеропорт, новий залізничний і автовокзали, новий театр, бібліотека, цирк, стадіон, десятки спортивних залів, кортів, площадок. Ідеї новобудов виникали одна за іншою, і, щоб внести їх у перспективні промфінплани, «вибити» кошти, знайти підрядників, доводилося їздити самому або посилати господарників у столичні міністерства, доводити необхідність даних об'єктів, знаходити кошти на місцях, проводити величезну організаторську роботу із забезпечення будівництв матеріалами, устаткуванням, новітніми видами обстановки й т.п..

Владимир Васильович був більшим аматором спорту, особливо футболу й волейболу, і так само вміло й наполегливо прищеплював цю любов жителям області. Спортивні перемоги луганчан уважав не менш важливими, чим трудові. Він, можна сказати, був “хресним батьком” луганських команд: футбольної “Зорі”, волейбольних “Іскри” і “Зірки”, баскетбольної “Автомобіліст”, що принесли спортивну славу області. Саме завдяки батьківській турботі Володимира Васильовича  вперше футбольна команда "Зоря"  в 1972 році стає чемпіоном СРСР. Ніколи більше “Зоря” не досягала таких успіхів. Коли Шевченко призначили на пост першого секретаря Ворошиловградського обкому партії, на його прохання були проведені дослідження, які показали, що після гарної гри місцевої футбольної команди продуктивність праці на підприємствах області підвищувалася на 30 відсотків!

Володимир Шевченко був також більшим цінителем музики, він не пропускав жодної значимої події в місцевій філармонії.  Він завжди підтримував філармонію. Завдяки його старанням сюди були притягнуті багато талановитих артистів і музикантів з інших міст. Шевченко завжди хотів, щоб у Луганську були кращі із кращих, і все для цього робив. Також він часто відвідував театр. От як  згадує народний артист України Павло Кленов: «Не пропускав жодної прем'єри. Сам ходив і інших змушував. Неодмінно заглядав після спектаклю за лаштунки - і вітав, і критикував по-батьківські. Він однаково дбайливо ставився до постановок російської й української труп, хоча ніколи не соромився своєї української сутності. Його часто бачили у вишиванці, а коли Шевченко хвилювався, переходив на українську.

Це з його легкої руки зазвучали на увесь світ голоси Галини Мурзай, Юрія Богатикова, Джульєтти Якубович... Тому як керівник області справедливо вважав, що й у нас повинні бути «свої шаляпіни й спортивні зірки. Їх просто потрібно вчасно помітити й підтримати».

Луганська марка - це значить завжди й у всьому бути вище всіх! Таке завдання ставив В.В.Шевченко в економіці, мистецтві, спорті.

Звалилося все відразу. На самому верху влади зштовхнулися самолюбства. У грудні 1973 року «за серйозні недоліки, допущені в керівництві обласним комітетом партії», Шевченко був знятий з посади. Після зняття йому настійно запропонували покинути область. Залишок трудової діяльності Шевченко провів у Горлівці.П'ятнадцять років - до сімдесяти - він працював директором по економіці об'єднання «Артемуголь», до останнього дня роботи щонеділі спускався в шахту. Їдучи з Горлівки, машиною відправив домашню бібліотеку в дарунок школі села Нижній Нагольчик - своєї малої батьківщини

Після виходу на пенсію Володимир Васильович вернувся в рідне для нього місто, у благо якого віддав стільки сил, енергії, здоров'я й свого невичерпного таланта керівника.

Навіть в останній рік життя Шевченко цікавився всім, що відбувалося в країні. «Політична нестабільність сильно роз'єднує людей і, як наслідок, заважає зосередитися на головному - вирішенні проблем суспільства». Пройшло більше п'ятнадцяти років, а слова Володимира Васильовича, як і раніше, актуальні для української держави.

Володимир Васильович Шевченко  помер в 1997 році. Похований на центральній Алеє Слави цвинтаря на Гострій Могилі в м. Луганську.

На честь Володимира Васильовича в обласному центрі названа одна з вулиць, у музеї історії й культури міста Луганська діє присвячена йому фотовиставка.

В 2008 році відбулися  три події: установлений бюст на батьківщині Шевченка, заснований День його пам'яті, і вийшла у світ присвячена йому книга “Твої сини, Луганщина” (автор Владислав Кривобоков).

Людина, що прожила насичене, яскраве життя, гідна пам'яті.

ЛІТЕРАТУРА:

- Брежнева А. Великий луганчанин родом из Нагольчика [Текст] / А.Брежнева // Антрацитовский весник . – 2008 . – 15-21 сентября (№ 38). – С. 8

- В. В.! или... 35 лет спустя [Текст]  // Луганская правда . – 2008 . – 23 сентября (№ 105). – С. 1-2.

- "Владимир Васильевич жив, пока жива память о нем, его дела и идеи" [Текст] // Жизнь Луганска . – 2008 . – 22-28 сентября (№ 40). – С. 4.

- Гриб М. Романтик из Нижнего Нагольчика  [Текст] / М.Гриб // Голос Донбасса . – 2008 . – 15-21 сентября (№ 37). – С. 11

- Далинина А. Одному из отцов Луганщины исполнилось бы 90 лет [Текст] : 20 сентября родился Владимир Шевченко  / А.Далинина // XXI век . – 2008 . – 24 сентября (№ 77). – С. 5.

- Кобельнюк А.Взращенный Луганщиной, взращивавший Луганщину [Текст]  /  А.Кобельнюк  // Ракурс-плюс . – 2011 . – 3 августа (№ 57). –С. 14-15.

- Кривобоков В. А. Твои сыны, Луганщина [Текст]: к 90-летию В. В. Шевченко  / В.А.Кривобоков. – Луганск: Максим, 2008. – 227 с.

- Мирошник Р. Луганщина в лицах: Владимир Шевченко [Текст]  / Р.Мирошник // XXI век . – 2009 . – 24 июня (№ 48). – С. 3.

- Скоркин К. "Луганский бандит" Владимир Шевченко [Текст] / К.Скоркин // Время Луганска . – 2008 . – № 12. – С. 15.

- Строитель процветающей Луганщины [Текст]  // Камертон . – 2008 . – № 79. – С. 5.

- Чепурнов А.В. В. Шевченко. К славе - сквозь тернии [Текст] / А.В.Чепурнов //Наша газета . – 2011 . – 22 березня (№ 40). – С. 6.

- "Я жил в такие времена..." [Текст] // Ракурс-плюс . – 2008 . – 17 сентября (№ 71). – С. 10.

- Луганщина в лицах  [Электронный ресурс] в 6 дисках. /Луганский Областной Совет.-  Луганск: РТС, [2010]. - Диск 1: Заря-72. Владимир Шевченко 1 електрон. опт. диск (DVD). – Загл. с этикетки

 

27 ВЕРЕСНЯ 
У його грі - багато моральної чистоти

 

До 150-річчя від дня народження О.І.Зілоті (1863 - 1945)

Гра Зілоті блискуча, техніка його велика,
дивно закінчена: не можна сказати,
що вона завжди захоплює слухачів,
зате дивує своєю силою й артистичною
закінченістю.

Н.Финдейзен, музикознавець

Олександр Ілліч Зілоті – всесвітньо відомий піаніст, диригент, педагог, чудовий організатор, старанний пропагандист російської музики. Він є редактором багатьох музичних творів, головним чином, Петра Ілліча Чайковського, численних обробок. Гра Зілоті відрізнялася інтелектуалізмом, пластичністю, віртуозною майстерністю. Музикант працював у Німеччині, Франції, Бельгії, США, викладав у Московській консерваторії й Джульярдській музичній школі в Нью-Йорку.

Народився Олександр Ілліч 27 вересня  1863 року в Старобільську в родині предводителя дворянства, землевласника Іллі Матвійовича і Юлії Аркадіївни (уроджена Рахманінова) - сестри батька С. В. Рахманінова. Батьки були інтелігентними, музично освіченими людьми.

Перші уроки хлопчик брав у батька. У 8 років він поступає на молодше відділення Московської консерваторії до відомого піаніста й педагога Миколи Сергійовича Звєрєва. Відомо, що до себе в «пансіон» Звєрєв приймав тільки самих талановитих учнів і нічого з них не брав ні за пансіон, ні за уроки. Видимо, зарахувавши юного Сашка в число своїх учнів, Звєрєв побачив у ньому неабиякі здібності. Після прекрасної підготовки у Звєрєва Олександр у 1875 році переходить у клас Н. Г. Рубінштейна й незабаром стає одним із кращих його учнів. Будучи студентом консерваторії,  юний піаніст часто виступає на учнівських відкритих концертах і вже тоді привертає увагу своєю яскравою, віртуозною, самобутньою грою.

У 1882 році він закінчив повний курс консерваторії із золотою медаллю. Перший публічний виступ студента Зілоті відбувся в 1880 році в симфонічних зборах РМС (у день концерту він замінив захворілого соліста). Сімнадцятирічний піаніст із успіхом виконав першу частину концерту А. Рубінштейна під керуванням свого вчителя, і один з рецензентів резюмував, що «такого роду виступи «учня» перед публікою рівносильні визнанню його «майстром». У 1883 році, за порадою Н. Г. Рубінштейна (даною ще при житті вчителя) і завдяки матеріальній підтримці Дирекції Російського Музичного Суспільства, Зілоті відправляється у Веймар до Ференца Листа. Лист цінував у ньому музиканта-виконавця,  бачив у його грі втілення своїх ідеалів і дуже багато часу приділяв його навчанню. Поживши небагато в Лейпцизі, Олександр Ілліч вернувся в Москву.

У 1883 році в Москві Олександр Ілліч познайомився з Вірою Павлівною Третьяковою, дочкою відомого мецената, збирача творів російського образотворчого мистецтва, засновника Третьяковської галереї Павла Михайловича Третьякова. Після концерту 6 березня 1884 року у дворянському зібранні майбутня наречена Олександра Ілліча Віра Третьякова захоплено писала: «Зілоті зачарував мене своєю грою. Соната Листа „Apr.s une lecture de Dante“ мене вразила й убила, а „Пештський карнавал“ підняв дибки всю залу…»... Про цей же концерт згадує й М. Л. Пресман: «…Ніколи не забуду, як вся публіка в здивуванні від звучання піднялася з місць під час фіналу листовського „Пештського карнавалу“ (9-а рапсодія), щоб наочно переконатися – чи грає на фортепіано одна людина або цілий оркестр. Чарівна зовнішність Зілоті і його виняткова майстерність робили його позитивно кумиром публіки…»... Всі, хто чув його гру, відзначали співучий тон, своєрідне барвисте звучання рояля.

Зустріч у Веймері зблизила молодих людей і зміцнила їхні зароджені почуття. Любов до музики, спільність поглядів і розуміння мистецтва стали основою великої близькості між ними, основою їхнього спільного життя, що тривала більше півстоліття.

Уже з молодих років яскраво виявилася основна риса Зілоті-музиканта – просвітительство. Його заслуга в тому, що за кордоном музична громадськість активно знайомила із творами російських авторів. У 1886 році П.І. Чайковський дякує Олександру Іллічу за «старання вселити німцям деяку повагу до російських музикантів, і в тому числі до мене». На сторінках газет і журналів тих років регулярно з'являлися захоплені звіти про виступи А. Зілоті в Росії й за кордоном, з яких видно, що Зілоті наполегливо включав у свої програми велику кількість творів російських композиторів – сучасників. Ім'я Рахманінова стало відомим за кордоном багато в чому завдяки Зілоті. Він став першим виконавцем концерту № 15 Рахманінова у Висбадені й Франкфурті-на-Майні (1893 р.), з більшим успіхом виконував прелюдію cis-moll – в Англії й в Америці. Л. Сабанєєв в «Історії російської музики», міркуючи про світове поширення російської музики на початку ХХ століття, відзначає, що почасти завдяки таким великим віртуозам, як Шаляпін, Кусевицький, Рахманінов, Зілоті, Скрябін, Метнер, російська музика, «уже рухаючись природним шляхом поступового поширення, починає усе більше й більше завойовувати й західного споживача,розширюючи сферу свого прикладення».

Протягом трьох років Олександр Ілліч Зілоті викладав у Московській консерваторії, але за цей короткий період через його клас пройшли, багато в чому завдяки Н.С. Звєрєву, такі згодом відомі музиканти, як С. Рахманінов, К. Ігумнов, А. Гольденвейзер.

У 1891 р. Зілоті з родиною їде за кордон. Живучи в Парижі, він багато виступає з концертами в країнах Європи, Америки й Росії. Як піаніст, у цей період він одержав міжнародну популярність, познайомився з багатьма найбільшими закордонними виконавцями, і ці численні зв'язки збережуться протягом всього його життя.

Диригування - ще один вид виконавської діяльності О.І. Зілоті. Професійно мистецтву диригування Олександр Ілліч ніколи не вчився, а вперше він привселюдно вийшов до оркестру в 1886 році (у віці 23-х років) у Лейпцизі. Але до 1901 року його виступи носили епізодичний характер і, хоча й ранні виступи, і наступні мали позитивні відкликання критиків, оцінити Зілоті-диригента треба набагато скромніше, ніж піаніста. Основна ідея його виконавської діяльності - пропаганда й просвітительство. З 1901 по 1903 р. Олександр Ілліч за запрошенням Дирекції ІРМС займав пост головного диригента Московського Філармонічного суспільства, що було обумовлено визнанням його як диригента й авторитетного організатора. Завдяки зусиллям Зілоті сезони концертів були надзвичайно цікаві й насичені виконаннями нових, невідомих московським слухачам творів. Саме під керуванням Зілоті пройшла прем'єра симфонії c-moll С.І. Танєєва в Москві, уперше пролунав у концертному виконанні «Манфред» Р. Шумана, нарешті, Зілоті активно починає знайомити московську публіку з музикою Рахманінова. Майже в кожному концерті звучать його твори й майже все в перший раз: Другий концерт (спочатку диригував автор, виконував соло – Зілоті, а наприкінці сезону вони помінялися місцями), Друга сюїта для двох фортепіано (автор і Зілоті), Соната для віолончелі й фортепіано (автор І.С. Буткевич), кантата «Весна» (соліст – А.Смирнов).             Організаторські здатності Зілоті, виявившись на самому початку його творчого шляху зі створення Листовського суспільства в Лейпцизі, з диригування російською програмою з Лейпцігським військовим оркестром, з пропаганди російської музики за рубежем, у Москві виявилися з ще більшим розмахом. Із щоденників С.І. Танєєва видно, що енергія Зілоті була величезна. Запис ужовтні 1901 р.: «Зілоті хоче влаштовувати по неділях загальнодоступні концерти Філармонічного суспільства». Наступного дня з'являється запис, що характеризує Зілоті як принципову людину, що не йде на компроміси навіть із дирекцією ІРМС, якщо це стосується справи, а також про новий проект можливого злиття філармонії й консерваторії в одну концертну установу. «Взагалі він виявляє багато енергії».

1903 рік - дата переломна не тільки для самого Зілоті, але й для всього музичного життя Петербурга. В 1903 році О.І. Зілоті відмовляється від диригування Філармонічними концертами, переїжджає в Петербург і засновує там концертну організацію «Концерти О. Зілоті», що дала «тон і напрямок усій музиці Петербурга». Олександру Іллічу з його великим даруванням музиканта й організатора вдалося не тільки бути на рівні з найбільшими, що вже зарекомендували себе музичними підприємствами, але вже через три роки про його концерти говорили, як про видатне явище музичного життя Петербурга.

На думку багатьох сучасників, концерти О. Зілоті (перший концерт відбувся 18 жовтня 1903 р., останній - 20 квітня 1918 р.) мали велике культурне значення й відігравали величезну роль у розширенні музичних уявлень російського суспільства початку ХХ століття. Структурно вони розділялися на симфонічні абонементні й позаабонементні(т.зв.«екстрені»), з 1906 р. з'явилися камерні, з 1912 р. проводилися загальнодоступні, за зниженими цінами, а з 1915 р. улаштовуються й безкоштовні, народні концерти. Метою всіх цих концертів було просвітительство, знайомство публіки з кращими зразками серйозної музики, як відомої, так і новітньої. Саме Зілоті «відкриває» для вітчизняного слухача ім'я І.С. Баха, виконує стародавню музику. Намагаючись підтримувати талановиту молодь, Олександр Ілліч включає в програми концертів твори молодих композиторів: і російських, і закордонних - Рахманінова, Скрябіна, Прокоф'єва, Метнера, Стравінського, Штейнберга, Гнесіна, Форі, Дебюсси, Равеля, Шенберга та ін., багато хто з яких виконувалися вперше, часто - по рукописі.

Після Жовтневої революції, коли проведення концертів стало неможливим, оперна трупа Маріїнського театру вибирає своїм керуючим Олександра Ілліча Зілоті. Із призначенням А.В. Луначарського комісаром театрів посади керуючих трупами були скасовані, і Зілоті цілком зайнявся концертною й педагогічною діяльністю. В 1919 році Зілоті був призначений завідувачем спеціальної школи музичної освіти.

Подальша доля О.І. Зілоті схожа на долі багатьох представників російської інтелігенції, що не зуміла зрозуміти й прийняти зміни, що відбувалися в Росії. З мемуарів І.І. Манухіна - лікаря для ув'язнених у Петропавлівській фортеці - довідуємося, що Зілоті після страйку Маріїнського театру був посаджений в «Хрести» народним комісаром освіти А. Луначарським, упевненим у тім, що «сила опору виходить від Зілоті», але зусиллями Манухіна його вдалося відтіля звільнити. Подальше перебування в рідній країні було неможливо й безглуздо, і родина Зілоті в 1919 р. емігрує через Фінляндію в Німеччину, а з 1922 р. і до кінця життя проживає в Нью-Йорку. З 1926 р. Зілоті викладає в Джульярдській школі при Колумбійському університеті. На чужині організаторський талант Зілоті не зміг розгорнутися з колишнім масштабом. Але, коли в 1922 р. на гастролі в Америку приїхав Московський художній театр, Олександр Ілліч зібрав із кращих музикантів Нью-Йорка оркестр і став на час гастролей музичним керівником театру. Він бере активну участь у святкуванні 50-річчя від дня смерті й 125-річчя від дня народження Ф. Листа. В 1937 році, у зв'язку зі 100-річчям від дня смерті О.С. Пушкіна, у Нью-Йорку був організований комітет по проведенню вечора пам'яті поета. Очолював комітет О. Зілоті. Продовжує виступати як піаніст. На ювілейному концерті в Карнегі-холі, де сімдесятирічний Олександр Ілліч виконав три твори для фортепіано з оркестром - концерти Бетховена, Чайковського й «Танець смерті» Листа, були присутні його друзі - А. Тосканіні, Л. Стоковський, Ф. Крейслер, І. Гофман, Л. Ауер і С. Рахманінов.

Варто відзначити, що О.І. Зілоті був редактором і коректором творів П.І. Чайковського, робив на прохання композитора перекладання для фортепіано деяких його оркестрових творів. Сам Олександр Ілліч створив велику кількість аранжувань і перекладань оркестрових, вокальних і інструментальних творів різних композиторів (із них І.С. Баха - більше 20).

Помер О.І. Зілоті в грудні 1945 року на 83-му році, проживши довге й цікаве життя. На початку століття на сторінках газет і журналів досить докладно й оперативно висвітлювалося концертне життя Петербурга, Москви й інших російських міст. Робота велася за принципом: сьогодні - концерт, завтра - рецензія на сторінках видання. На сьогоднішній момент у нашому розпорядженні є близько 80 статей, тією чи іншою мірою присвячених концертам О.Зілоті, з журналів «Артист», «Щорічник імператорських театрів», «Аполлон», хроніка журналу «Музичний сучасник» і «Російської музичної газети». Найбільш повне уявлення про особистість Олександра Ілліча Зілоті й масштаби його дарування дають опубліковані в 1901 і 1913 роках дві статті Миколи Федоровича Финдейзена - засновника й головного редактора «Російської музичної газети».

На честь знаменитого земляка, що вів широку культурно-освітню діяльність в області популяризації фортепіанної музики, у Луганську був заснований фестиваль, що проводиться по таких номінаціях: фортепіано соло; фортепіанні дуети; фортепіанне тріо; фортепіанний квартет; фортепіанний квінтет; струнне тріо; струнний квартет; струнний квінтет; камерний ансамбль вільного складу.
На фестиваль запрошуються кращі піаністи з усією України.

ЛІТЕРАТУРА:

- Александрова Н. Талантливый ученик гениальных учителей [Текст]  / Н.Александрова  // Луганская правда . – 2005 . – 19 июля (№ 79). – С. 3.

- Зилоти А.И. [Текст] : В 6-ти т // Музыкальная энциклопедия / гл. ред. Ю.В.Келдыш.–М: Изд-во «Сов. Энциклопедия»,1974.– . Т.2 Гондольера-Корсов.- С.460.

- Зилоти А.И. [Текст] // Русский биографический словарь: В 20-ти т. - М.: ТЕРРА-Книжный клуб, 1999.- Т.7. Евгений-Ищенко. - 544 с.

- Зилоти В. П. В доме Третьякова [Текст]  / В.П.Зилоти. – Нью-йорк: им. Чехова, 1954. – 350 с.

- Зілоті Олександр Ілліч [Текст]// Енциклопедія сучасної України.– К.,2010.– Т.10. З–Зор -С.586.

- Милованова Т. А. И.  Зилоти - новое имя в истории Старобельщины [Текст]  / Т.А.Милованова // Наша газета . – 2011 . – 17 лютого (№ 24). – С. 12.

- Музикант зі світовим ім'ям [Текст]:Олександр Ілліч Зілоті//Новопсковщина.–2010.–5 берез.–С.8.

 

1 ЖОВТНЯ
Вчений-археолог Луганського краю

52

 

До 135-річчя від дня народження С.О.Локтюшева (1878 - 1943)

Краєзнавець - це не запропонований обов'язок,
 а вільний і глибокий рух людської душі, для якого рідний або той,
який став рідним, край перестає бути звичайним місцеперебуванням.

Ю.В.Єфіменко 

С.О.Локтюшев - видатний краєзнавець, педагог, вчений-археолог Луганського краю, один із засновників Луганського обласного краєзнавчого музею.Більшу частину свого життя він присвятив служінню науці й культурі.

Народився Сергій Олександрович Локтюшев 1 жовтня 1878 року в родовому маєтку Велихово, у селі Макковєєво Касимовського повіту Рязанської губернії. Початкову освіту Сергій Олександрович одержав вдома. У Касимовську гімназію він поступив у 1889 році, коли йому виповнилося одинадцять років. У 1896 році став студентом Московського Імператорського Строгановського центрального училища технічного малювання. Закінчивши училище, в 1902 році він одержав свідчення про проходження повного курсу навчання, і, успішно витримавши іспити, був визнаний гідним звання «ученого малювальника».

У вересні 1902 року Сергій Олександрович переїхав у Харківську губернію, де почав педагогічну діяльність учителем графічного мистецтва й каліграфії ( на укр. -  краснопису) Щигрівської жіночої гімназії м. Харкова.

У 1906 році, по клопотанню піклувальника Одеського навчального округу, С.О.Локтюшев обіймає посаду вчителя малювання й каліграфії в Луганській прогімназії А.С.Бондаря. З цього моменту доля зв'язала Сергія Олександровича з Луганщиною, тут пройшли й щасливі, й трагічні дні його життя. 30 червня він женився на Катерині Костянтинівні Каверіній, дочці слов’яносербського міщанина, що стала для Сергія Олександровича і коханою дружиною, і вірним другом. Для Сергія Олександровича завжди були важливі загальнолюдські цінності, на першому місці завжди була його улюблена родина й улюблена робота.

Археологією він захопився з особливою пристрастю й залишився вірним їй до кінця свого життя. Коли йому виповнилось 32 роки, Сергій Олександрович вирішує продовжувати освіту й справдити свою давню мрію - стати археологом. З дитинства його цікавили старовина й наповнена таємницями древня історія.

У 1910 році Сергій Олександрович був зарахований вільний слухачем у Московський Імператорський археологічний інститут ім. Імператора Миколи II. Першим науковим наставником Сергія Олександровича був В.А.Городцов, повагу до якого Локтюшев зберіг на все своє життя. Улітку 1912 року з дозволу Рязанської вченої  архівної комісії й місцевого губернатора С.О.Локтюшев провів свої перші самостійні археологічні дослідження в місцях, звідки був родом. Підсумком польових робіт стала перша наукова праця - стаття «Про дослідження кургану-бугра в Касимівському повіті в липні 1912 року».

Улітку 1913 року він працює з матеріалами Рязанського музею, замальовує, фотографує знаряддя кам'яного віку. Успішно захищає дисертацію на тему «Культура кам'яного віку в межах Рязанської області». Після захисту йому було привласнене звання вченого археолога із зарахуванням дійсним членом інституту. Археологічні дослідження захопили вченого. У 1915 -1916 роках він працює в Майкопі на Кубані. Проводить розкопки Махошевського кургану.

На початку 1917 року С.О.Локтюшев досліджував стародавні побутові пам'ятки, випадково відкриті під час виконання господарських робіт біля станції Хапри Катериновської залізниці Донськой області.

Перші свідчення про археологічні дослідження С.О.Локтюшева на Донеччині також припадають на 1917 рік. В автобіографії він пише, що з дозволу місцевої влади проводив археологічні дослідження в Слов’яносербському повіті Катеринославської губернії. В кургані, розміщеному біля м.Слов’яносербськ, було виявлено чоловіче поховання половецького часу.

У 1918 році з дозволу земської управи й Луганського науково-просвітительського суспільства він продовжив дослідження в околицях м.Слов’яносербська. Експедицією в одному з курганів було виявлено п'ять поховань бронзової епохи.

У 1918 році Локтюшев звернувся до ректора Ростовського археологічного інституту та до ради професорів інституту з пропозицією про співробітництво. Колегія інституту охоче запропонувала Сергію Олександровичу обійняти посаду викладача й продовжити археологічні дослідження в околицях м. Луганська. Він вів курси «Доісторична археологія», «Нумезматика», «Музеєзнавство», досліджував кургани в Ростовській області. С.Локтюшев бере активну участь у створенні археологічного музею й лабораторії при інституті, співробітничає з Донбаським обласним радянським музеєм мистецтва й старовини. Інститут закрили в 1922 році. І знову все спочатку. С. Локтюшев працював у шкільних установах м. Луганська: 6 і 9 трудових школах, у школі малювання, у залізничній професійно-технічній школі та ін..

У 1923 році С.О.Локтюшева запросили працювати в Донецький інститут народної освіти, що почав свою роботу в м.Луганську, де він викладав природну географію й краєзнавство, пізніше став завідувачем кафедри історії.

У 1924 році С.О.Локтюшев відновляє археологічні дослідження на Луганщині. Були обстежені пам'ятки пізнього середньовіччя - козацькі городки: «Старе містечко» біля смт Станиця Луганська й околиці с. Петропавлівка (нині смт Петрівка).

Особливу увагу С.Локтюшев приділяв краєзнавчій роботі. Починаючи з 1925 року, він очолював науково-краєзнавчий кружок з вивченням пам'яток старовини в басейні Сіверського Дінця, що був у системі Центрального бюро краєзнавства при Всесоюзній академії наук.. Брав участь від ДІНО в роботі I Всеукраїнської краєзнавчої конференції, що проходила в Харкові. Увійшов до складу наукової ради Луганського музею.

У 1926 році біля с. Петрівка, недалеко від хутора Рогалик, на березі р.Євсуг Локтюшевим була відкрита Рогалик-Якімовська стоянка. Розкопки С.О.Локтюшева поклали початок вивченню окремих пам'яток фінального палеоліту південно-східної України.

У 1927 році  С.О.Локтюшев приступив до виконання обов'язків завідуючого Луганським крайовим соціальним музеєм. З його приходом у музей у 1927 році, крім основних видів музейної діяльності — експозиційної і ексурсійно-пропагандистської,  нарешті стала приділятися увага науковій праці, організації наукових експедицій, охороні пам'ятників культури й природи.

У 1927-1929 роках Донбаською геолого-археологічною експедицією під керівництвом С.О.Локтюшева були проведені масштабні геолого-археологічні розкопки курганів. Це кургани на околицях с. Олександрівки, Безумного, Лозової, Павлівки, 3 кургани на околицях Луганська. Один курган розкопаний біля с. Вергунка.

Слід зазначити, що його відкриття в області археології були значними для того часу. Сергій Олександрович залишив після себе біля 60-ти наукових і науково-популярних праць по археології, історії археологічних досліджень у Донбасі, краєзнавству.

Доля Локтюшева зложилася трагічно. У роки Другої світової війни він був репресований як «німецький ставленик, що залишився на окупованій території й пішов на службу до окупантів». А все через те, що Локтюшев не закрив музей. У нього на те були вагомі причини: дружина Сергія Олександровича була господаркою явочної квартири обкому партії, і, щоб не привертати увагу до її діяльності, Локтюшев пішов на службу до фашистів.

За офіційною версією того часу, Локтюшев помер у в'язниці в 1943 році від туберкульозу легенів. Однак сучасні дослідники схиляються до того, що він був розстріляний. Посмертно реабілітували вченого тільки в 1990 році.

Ім'я Локтюшева на багато років було забуто. Але відкриті археологом пам'ятники й зараз важливі для вчених, які все частіше звертаються до результатів його польових досліджень.

Сьогодні, віддаючи данину пам'яті й подяки вченому й людині з великої букви, за його роботи, за його внесок у розвиток музейної справи на Україні й становлення археології Донбасу, колектив Луганського краєзнавчого музею випустив книгу «Археологічне надбання С.О. Локтюшева». Це перший і поки єдиний збірник відомих на сьогоднішній день робіт ученого. У нього ввійшли 22 наукові праці Локтюшева, які були опубліковані з 1915 по 1940 рр., і 16 газетних статей 20-40-х років. Уперше побачили світ дві статті вченого, які збереглися в рукописному варіанті, а також 8 наукових звітів про археологічні дослідження у Донбасі в 1918-1940 рр.. Також уперше читач зможе ознайомитися з репродукціями художніх робіт Сергія Локтюшева й рідкими фотографіями, оригінали яких зберігаються у нащадків ученого.

ЛІТЕРАТУРА:

- Краєзнавчі записки  [Текст]: наукова збірка/ авт.-упоряд. І. М. Ключиєва.-  Луганськ: Шико, 2009. – Вип.5 - Археологічне надбання С. О. Локтюшева (до 130-річчя від дня народження). – 480 с.

- Кузьминых С. В. Письма С. А. Локтюшева А. М. Тальгрену [Текст]  / С.В.Кузьминых // Краеведческие записки . – Луганськ:Шико, 2008.– Вып.4 . – С. 59-65.

- Погорелова Р."Не ронять ни себя, ни гимназии, в которой воспитываются..." [Текст] / Р.Погорелова // Жизнь Луганска . – 2005 . – № 45. – С. 19.

- Филатов А. Человек редкой судьбы [Текст] / А.Филатов //Жизнь Луганска . – 2006 . – № 32. – С. 33.

- Ярошук Я. Издан сборник репрессированного луганского ученого [Текст] /Я.Ярошук // Реальная газета Ижица . – 2009 . – 18-24 мая (№ 19). – С. 4.

 

21 ЛИСТОПАДА
У ньому все у всю міць: віра, переконаність, любов

508

 

До 70-річчя від дня народження М. В. Голубовича

Працював завжди чесно, віддаючи справі все,
що на душі було. Без економії! Без залишку...

М.Голубович[8]

Михайло Васильович Голубович - сучасний український актор театру й кіно, театральний діяч, народний артист України (1977), лауреат премії Союзу театральних діячів України ім. Амвросія Бучми, член Союзу театральних діячів і Союзу кінематографістів України. За видатні заслуги, за активну діяльність по відродженню української культури нагороджений орденом "Знак Пошани", ювілейною медаллю "20 років незалежності України" (19 серпня 2011) , Орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (15 грудня 2011). Михайло Васильович належить до числа особистостей, що становлять національну гордість України. Його ім'я занесене в "Золоту книгу України 2000".

Михайло Васильович народився 21 листопада 1943 р. у м. Золотоноша Черкаської обл.. Його велика родина, а він був одинадцятою дитиною в родині, здавна жила на Черкащині. Трагічний слід залишила в родині війна, у якій загинули брат і сестра Михайла. Видимо тому тема війни стане потім однією з головних у його творчості. З дитинства Михайло брав участь у самодіяльності, займався спортом. Першу роль зіграв на шкільній сцені в спектаклі по роману О.Гончара "Прапороносці".Після закінчення школи був робітником - працював слюсарем-монтажником.
У 1967 р. закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого (курс В. Харченко). З того ж часу працює в Луганському музично-драматичному театрі. З 1987 р. очолював українську трупу, реорганізовану в 1990 р. в Український музично-драматичний театр.

У кіно Михайло Голубович працює з 70-х рр. ХХ ст., коли в український кінематограф прийшло нове покоління режисерів, акторів, операторів. У 70-80-і роки він був одним із самих затребуваних акторів українського кіно, знімався на різних кіностудіях - у Москві, Ленінграді, Свердловську, Мінську, Києві й на кіностудіях європейських країн.

Небайдужість до долі культури, людей мистецтва привели актора в 1996 р. на посаду начальника управління культури й мистецтв облдержадміністрації. Це при його особистій участі Український театр одержав нове приміщення, якого не мав 60 років. Створено ансамбль "Славія" при філармонії, Центр культурних ініціатив, новий театр у м. Сєвєродонецьку, театр пісні "Легенда" при Луганській обласній філармонії, у 2002 році відкритий Луганський державний інститут культури й мистецтв, у 2003 році створений "Козачий кінний театр". Новий творчий подих одержав симфонічний оркестр обласної філармонії. Відкрито газету "Новини культури Луганщини". Уперше на Луганщині проводилися міжнародні фестивалі: імені Івана Паторжинського, "Молода гвардія" і фестиваль сучасної української естрадної пісні. З ініціативи М.В.Голубовича було ухвалене рішення сесії обласної ради про встановлення стипендій обласної ради й обласної державної адміністрації відомим діячам культури й мистецтв області, талановитій творчій молоді.

Михайло Васильович є художнім керівником Луганського академічного українського музично-драматичного театру. Веде акторський курс у Луганському інституті культури й мистецтв. Весь свій досвід і майстерність він передає театральній молоді.

Михайло Голубович бере активну участь у громадському житті області: обирається депутатом Луганської обласної ради, постійно проводить творчі зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, воїнами-афганцями, учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, працівниками й молоддю області.

Актор театру й кіно, народний артист України Михайло Голубович протягом всієї творчої діяльності намагається затверджувати ідеали добра й краси. Він зіграв ролі в 150 спектаклях. Творчий шлях майстра відрізняється створенням яскравих сценічних образів, з властивою для актора масштабністю мислення, з глибоким психологічним проникненням у таємниці людської душі. Це - Спартак, Пархоменко, Діоген, Платон, Антоній, Варавва.

У творчому репертуарі кіноактора більше 80 ролей у відомих широкому колу глядачів кінострічках: "В'язні Бомона", "И був вечір, і був ранок", "Бірюк", "Як загартовувалася сталь", "Дума про Ковпака", "Козаки йдуть", "Останній гайдук", "Дума про Тараса Бульбу" і багато інших.
Михайло Васильович - наш видатний земляк, що своєю працею, творчістю славить Луганщину.

ЛІТЕРАТУРА:

- Доленко В. Михайло Голубович: «Люди втомилися від бездуховності…» [Текст] / В.Доленко //Кіно-театр . – 2010 . – № 2. – С. 6–7.

- Дорофеева О. А. «Главная роль – человеком быть»: штрихи к портрету Михаила Голубовича [Текст]  / О.А.Дорофеева // Жизнь Луганска. – 2008 . – 24-30 ноября (№ 50). – С. 7.

- Зенцева Г. После праздника, который все- таки состоялся [Текст]  / Г.Зенцева // Голос Донбасса . – 2005 . – 9 июня (№ 23). – С. 12.

- Кошелева Л. Ю.Михаил Голубович [Текст]  / Л.Ю.Кошелева. – Минводы: Кавказская здравница, 1987. - 31 с.

- Киртока В.Народный артист Украины Михаил Голубович... [Текст] / В.Киртока // Факты и Комментарии. – 2005 . – 29 сентября (№ 179). – С. 14.

- Манько М."Тарас Бульба" на Хортиці [Текст] / М.Манько // Голос України . – 2006 . – № 192. – С. 1, 5.

- Маврина А. Казак луганский Михаил Голубович [Текст] / А.Маврина // Экспресс-клуб. – 2006 . – № 43. – С. 5.

- Машковская Л. .Михаил Голубович: «И Гоголь был бы удивлен» [Текст] /Л. Машковская Л., В.Спектор //Спектор В.Мальчик с улицы Английской и другие...: к 70-летию Луганской области. – Луганск:Шико, 2008. – С.81-83.

- Машковська Л. Михайло Голубович: не можна торкатися святого [Текст]  / Л.Машковська //Українська культура . – 2008 . – № 1. – С. 28-29.

- Михаил Голубович [Текст]  // Жизнь Луганска . – 2010 . – 25-31 октября (№ 43). – С. 6

- Михайло Голубович [Текст]. – Луганськ: Лугань, 2003. – 32с.

- Особова Е. Человек, который прожил 220 жизней [Текст]  / Е.Особова // Берег наш Луганский. – Киев, 1998. – 256 с.

- Пронина Т. Михаил Голубович: «Я горжусь, что работаю здесь» [Текст] / Т.Пронина // Экспресс-новости . – 2010 . – 25-31 октября (№ 44). – С. 2.

- Ромашко В. Актерская судьба [Текст] / В.Ромашко // Уездный город . – 2007 . – 30 июля-5 августа № 10. – С. 1, 2.

- Северин Н. Михаил Голубович: "Судей и начальников милиции общество должно избирать!" [Текст] / Н.Северин //Ракурс-плюс . – 2005 . – 27 июля (№ 30). – С. 6.

- Сын щедрой земли  [Текст]// Известия Луганщины. – 2004 . – 26 Жовтень № 15. – С.4

- Успех Михаила  Голубовича [Текст]  //Луганская правда. – 2005 . – 6 октября (№ 112). – С. 1.

Електронні ресурси:

- Шматченко Ю.Луганский рыцарь Дикого Поля [Текст] /Ю.Шматченко// Голос Донбасса .–2010.–29 ноября-5 декабря (№48).–С.15

- Луганщина в лицах ІІ [Электронный ресурс]: в 6 дисках /Луганский Областной Совет.-  Луганск: РТС, Б.р.
Диск 2: Михаил Голубович. Кондратий Булавин.–  [2011]. – 1 електрон. Опт. диск (DVD).–Текст на русском языке. – Загл. с этикетки

- Голубович Михаил Васильевич [Электронный ресурс]:  [биография]  // Википедия: веб-сайт.–Электрон. Данные. – Режим доступа:  http://ru.wikipedia.org/wiki/Голубович,_Михаил_Васильевич/.– Загл. с экрана.

 

4 ГРУДНЯ
Феномен спортсмена в трьох складових:
сила, швидкість, техніка

 

До 50-річчя від дня народження С. Н. Бубки

Я вважаю себе такою же людиною, як і всі.
Чемпіоном не народжуються - чемпіоном стають.
У кожної людини в будь-якій справі є своя планка -
своя висота, що він переборює
.

Сергій Бубка

Сергій Назарович Бубка, український легкоатлет (стрибки з жердиною), чемпіон Європи й миру, багаторазовий світовий рекордсмен, олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту, кандидат педагогічних наук, Герой України, почесний громадянин міста Луганська та інших міст. За час своєї спортивної кар'єри встановив 35 світових рекордів.

Видатний спортсмен сучасності Сергій Назарович Бубка народився 4 грудня 1963 р. у м. Ворошиловграді (нині Луганськ). Родина Бубки не мала ніякого відношення до спорту. Батько Сергія, Назар Васильович, — військовослужбовець, прапорщик, віддав армії все життя. Мама, Валентина Михайлівна, працювала сестрою-господаркою в одній з міських поліклінік. Учився Серьожа в школі № 13 м. Ворошиловграда. З десяти років почав займатися легкою атлетикою. В 11 років поступив у ДЮСШ «Динамо» у Ворошиловграді. В 12 років Серьожа став чемпіоном області серед однолітків у цьому виді спорту.

У 1979 р. в житті Сергія і його брата Василя наступив перелом. Слідом за тренером вони переїхали в Донецьк, де була солідна база для підготовки стрибунів з жердиною.

У 1980 р. Сергій виконав норматив майстра спорту, ставши чемпіоном СРСР серед юнаків.

У 1981 р. став срібним призером на чемпіонаті СРСР серед дорослих і був включений у збірну команду країни. У Хельсінкі на чемпіонаті світу з легкої атлетики в 1983 р. завоював золоту медаль з результатом 5,70 м, йому привласнене звання заслуженого майстра спорту. Далі пішов шквал його переможних виступів і рекордів, - рахунок тільки рекордів світу йшов на десятки. Бубка - шестиразовий чемпіон світу. Йому належать фантастичні світові рекорди: 6,14 м на стадіоні й 6,15 м у закритому приміщенні. Як видатне спортивне досягнення розцінила світова громадськість стрибок Сергія Бубки 13 липня 1985 р. на паризькому стадіоні, коли він переборов небувалий рубіж - 6 метрів. Авторитетні спортивні фахівці вважали, що стрибок Бубки ознаменував початок "нової ери" у стрибках з жердиною. У січні 1985 р. виграв Перші Всесвітні ігри в закритому приміщенні. Після цього одні змагання змінялися іншими: першості світу і Європи, СРСР і України, престижні легкоатлетичні турніри. На Іграх доброї волі в Москві в 1986 р. він виграв з черговим світовим рекордом 6,01 м, причому його стрибок був феноменальним - з запасом над планкою на 20-25 см. Сергій Бубка виграв і Олімпіаду в Сеулі.

Особисті досягнення С. Бубки істотно підвищили престиж стрибків з жердиною. Завдяки його блискучим виступам Міжнародній федерації легкої атлетики вдалося збільшити річний бюджет з 50 тис. доларів до декількох сотень мільйонів.
Турнір "Зірки жердини" в 1999 р. відбувся десятий раз, здобуваючи все більшу популярність. Сам Сергій Бубка, восьмикратний переможець цього турніру, установив на ньому ряд видатних результатів: 1990 р. - 6,05 (світовий рекорд), 1991 р. - 6,11 (світовий рекорд), 1993 р. - 6,15 (світовий рекорд).

От, наприклад, його результати в 1996 р., після майже двох десятиліть спортивної кар'єри: 28 січня, Донецьк, "Зірки жердини" - 5,90; 2 лютого, Нью-Йорк - 5,85; 10 лютого, Париж - 5,80; 14 лютого, Москва, "Російська зима" - 5,80; 18 лютого, Льєвен - 5,95; 5 травня, Ріо-де-Жанейро - 5,70; 18 травня, Атланта, "Гран-Прі" - 6,02; 26 травня, Юджин - 5,70; 7 червня, Москва, "Меморіал Знаменських" - 5,90; 28 червня, Париж, "Гран-Прі" - 6,00; 10 липня, Ніцца, "Гран-Прі" - 5,70.

У 1999 р. Сергій одержав травму, але ні серйозна операція ахілла, який запалився, ні відновна терапія не принесли бажаного полегшення. Після чергового не дуже вдалого стрибка Бубка вирішив, що прийшов час іти зі спорту. Проводити Бубку на «спортивну пенсію» в 2001 р. прийшли більше шести тисяч уболівальників. Останній раз Сергій вийшов у сектор для стрибків, подивився на планку, встановлену на висоті його останнього рекорду,... відклав жердину й перемінив спортивний костюм на звичайний. Але життя, як і кар'єра, на цьому не закінчилися.

Нові аспекти особистості Бубки не менш цікаві, чим спортивні. Він захистив кандидатську дисертацію й активно зайнявся бізнесом. Його фірма є дистриб'ютором по Україні великої французької фірми по випуску сухих дріжджів і поліпшувачів якості хліба. В 2000 р. у Донецьку був відкритий завод хлібобулочних виробів, і кожний тепер може спробувати «бубкінський хліб». Частина коштів, які він заробляє, Сергій направляє на встаткування й подальше фінансування школи для стрибків з жердиною. В «Клубі Сергія Бубки» у Донецьку легкою атлетикою займаються 300 дітей, працюють десять тренерів. Ця організація є постійним опікуном багатьох дитячих спортивних змагань. Під його патронатом проходить і щорічний міжнародний турнір «Зірки жердини», що є єдиним міжнародним змаганням вищого рівня, яке проводиться в Україні.

Паралельно із цим існує, можна сказати, ще один Бубка — політик-початківець і спортивний функціонер. Як депутат парламенту, він прагне «реанімувати» український спорт. А досвід і професіоналізм Сергія Назаровича виявилися затребуваними і світовим спортивним рухом. З 2002 р. Бубка — голова Комісії спортсменів Міжнародного олімпійського комітету (МОК), один з 15 членів Виконкому МОК, член ради Міжнародної легкоатлетичної федерації (ИААФ). У 2007-му вибраний віце-президентом Міжнародної федерації легкої атлетики й першим віце-президентом IAAF. З 2005 року – Президент Національного олімпійського комітету України ( НОК ). У квітні 2010 року став позаштатним радником Президента України В. Януковича.

Чудово й те, що країна відзначила свого героя ще при житті. Феноменальному легкоатлетові Сергію Бубкі 29 серпня 1999 року встановлений пам'ятник у Київському районі м. Донецька біля регіонального спортивного комплексу «Олімпійський». Крім нього такої честі вдостоїлися всього три спортсмени у світі.

ЛІТЕРАТУРА:

- Бубка Сергей Назарович [Текст] // 500 знаменитых людей планеты. -Х.:ФОЛИО. – 2005. – С. 102–104.

- Глазунова Н. Самые-самые луганчане [Текст] / Н.Глазунова // Жизнь Луганска . – 2009 . – 17-23 августа (№ 34). – С. 7.

- Луганщина в лицах: Сергей Бубка[Текст] // XXI век . – 2009 . – 12 авг. – С. 17.

- Президет НОК посетил Луганск [Текст] // Городской курьер. – 2008 . – № 36. – С. 5.

- Руднева Т. Легендарный луганчанин на родной земле [Текст] / Т.Руднева // Свободный репортер . – 2009 . – 13-19 апреля (№ 14). – С. 14.

- Самые-самые луганчане [Текст] // Городской курьер. – 2008. – 15-21 сентяб. – С. 9.

- Сергей Бубка получил «Оскар» [Текст] // Шахтер Краснадона . – 2008 . – № 7. – С. 2.

- Сергей Бубка стал Почетным гражданином Луганска [Текст] // Жизнь Луганска. – 2008 . – 15-21 сентябр. – С. 3.

- Сергей Бубка [Текст] //Луганщина: спорт для всех и обо всех: справочник. – Луганск, 2008. – 240 с.

- Трачук  О. «В детстве сын мечтал стать футболистом и работать в милиции» [Текст]: беседа  с  Валентиной  Бубкой, мамой олимпийского чемпиона / О.Трачук // Жизнь Луганска . – 2008 . – 20-26 октябр. – С. 7.

- Феномен Луганского легкоатлета [Текст] // Радянське слово . – 2010 . – 27 листопада (№ 49). – С. 5.

- Луганщина в лицах  [Электронный ресурс]: в 6 дисках /Луганский Областной Совет
Диск 5: Сергей Бубка. Борис Гринченко..–  Луганск:РТС, [2010]. - 1 електрон. опт. диск (DVD). – Загл. с этикетки

- Сергей Бубка [Электронный ресурс]:  [биография]   // Великие спортсмены XX века: веб-сайт.–Электрон. данные. – Режим доступа:  http://ngif.net/?p=15/  .– Загл. с экрана.

 

9 ГРУДНЯ
Борис Грінченко - безкомпромісний лицар
національної
української культури

 

До 150-річчя від дня  народження Б. Д. Грінченка (1863-1910)

Сьогодні неможливо уявити відродження в Україні
національного духу без спадщини Б.Грінченка,
який був, перш за все, носієм української ідеї,
великим працелюбом і головне - прикладом свідомого українця
.

Ю.Єненко[9]

На яскравому небокраї української науки й культури зіркою першої величини є ім'я Бориса Грінченка, талановитого педагога, видатного письменника й публіциста, історика, етнографа й фольклориста, критика й мовознавця, видавця й суспільного діяча.

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська область) у збіднілій дворянській родині.

У 1874 - 1879 рр. він учився в Харківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного заточення Грінченко працював дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а незабаром, здавши іспит на народного вчителя, "якимось чудом", як сам згадував, улаштувався вчителювати. За винятком 1886-1887 рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав більше десяти років (1881-1894). Як педагог-практик, Б. Грінченко створив власну педагогічну систему, що заснована на ідеях демократії, гуманізму, народності. Місцями його педагогічної діяльності були села Введенське Змієвського повіту, Нижня Сироватка (нині Сумська область). Довше всього за часом він учителював у селі Олексіївка Слов’яносербського повіту Єкатеринославської губернії (тепер Перевальський р-н Луганської обл.). Шість років свого короткого, але яркого життя Борис Грінченко віддав Олексіївці, де з осені 1887 року по вересень 1893 р. самовіддано працював разом зі своєю дружиною Марією Миколаївною. Приватна школа була заснована відомою просвітителькою Х.Д. Алчевською. Це був найбільш плідний період у його житті й творчості.

Чоловік і жінка Грінченко погодилися працювати в Олексіївці на умові, що їм не будуть заважати впроваджувати в життя педагогічні принципи Ушинського, Каменського й інших видатних педагогів. Як щирі патріоти своєї країни, вони відстоювали ідею навчання дітей на рідній українській мові. Тут, в Олексіївці, Борис Дмитрович приступився до створення підручника граматики російської мови для навчання грамоті дітей. Пізніше, в 1907 році, цей український буквар був опублікований за назвою "Українська граматика до науки читання й писання". До речі, сам Грінченко написав її друкованими літерами для своїх учнів, що саме по собі є унікальним в історії педагогіки фактом. Тут же, в Олексіївці, Грінченко працює над рукописною книгою "Настіна читанка". По цій книзі разом з однолітками осягала українську граматику їхня дочка Настя. "Настіна читанка" лягла в основу підручника Бориса й Марії Грінченко «Рідне слово». Українська книга включає спеціальний розділ «Рідний край», де школярам рекомендувалося читати разом з творами Т.Шевченка, П.Куліша, Г.Квітки- Основьяненко, І.Котляревського, І.Нечуя-Левицького, Є.Пчелки, твори Н.Гоголя, Л.Толстого, М.Некрасова, І.Тургенєва, М.Лермонтова, кращі твори світової класики.

Зберігся до наших днів і рукописний журнал "Думка", який Б.Грінченко випускав разом зі своїми учнями. Тут зібрані фольклорні матеріали, і перші літературні проби олексіївських школярів. Один з учнів Бориса Дмитровича - Петро Коновалов - згадував, що він учив їх "як треба любити людей, свою Батьківщину".

Ще при житті досвід педагогічної діяльності Грінченка стає надбанням всієї Слобожанщини. В Олексіївці Грінченко зав'язує й надалі підтримує дружні зв'язки з П.Грабовським, І.Франком, М.Коцюбинським, В.Самойленком, Т.Зиньковським. Одночасно Борис Грінченко займається літературною діяльністю. Його твори - проза, поезія, публіцистика, переклади - публікуються в журналах і альманахах, а також в окремих виданнях під власним ім'ям і псевдонімами ( В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П. і ін.)  Дві з його чотирьох повістей ("Сонячний промінь", "На розпутті") і багато оповідань були написані саме в Олексіївці. Хоча довгий час на Грінченко "висів ярлик" сільського письменника, він одним з перших в українській літературі звернув увагу на шахтарів Донбасу, описав їхні нелюдські умови життя й праці.

Учителюючи в Олексіївці, Борис Дмитрович і Марія Миколаївна почали працювати над складанням словника української мови. Вони обробили тут більше 16 тисяч слів, довівши словник від букви "А" до букви "Д", і з тих пор не припиняли цей грандіозний по обсягу твір, завершивши лише в 1904 - 1910 роках. Варто знати, що спроби зібрати подібний матеріал для словника почалися з 60-х років XIX сторіччя вченими-філологами "Київської громади". Але йшов час, і нове століття Україна зустріла без свого словника. Тому з доручення київської громадськості й редакції "Київської старовини"  укладачем і редактором словника був призначений Борис Грінченко. Технічну роботу зі створення словника взяла на себе його дружина Марія Миколаївна.

Перший том словника вийшов у Києві в 1907 році із приміткою: "Підготував з використанням власного матеріалу Борис Грінченко". Їм була написана передмова до словника. Останній 4-й том вийшов з друку в 1909 році. За цю роботу Російська академія наук нагородила Бориса Грінченко II премією Н.Костомарова. Словник неодноразово перевидавався й дотепер уважається одним із кращих видань у світовій лексикографії.

Як фольклорист і етнограф, Б. Грінченко займає помітне місце в історії української культури - і як дослідник, і як збирач і видавець. В Олексіївці він знаходив багатий лексичний, етнографічний і фольклорний матеріал, що не тільки збирав і досліджував, але й учив місцевих жителів, як зберегти національний скарб українського народу. Пізніше Борис Дмитрович використав цей матеріал у тритомнику "Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях" (1895 - 1899 р.), „пісні та думи”, «Українські народні казки, вибрані для дітей».

Після того, як Грінченко виїхав з Олексіївки, він не залишав зв'язків з олексіївцями: писав листи, висилав книги. Борис Дмитрович залишив глибокий слід у серцях олексіївців.

У 1894 р. Грінченко переїжджає в Чернігів. Тут, працюючи в губернському земстві, він організує видання змістовної бібліотечки народно-просвітительських книг, стає одним з керівників нелегального "Чернігівського Суспільства", разом із дружиною - письменницею М. Загірною - упорядковує музей української старовини В.Тарновського.

Друкуватися Б. Грінченко почав у 80-тих рр.. Написав чимало віршів (збірник «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Хвилини» (1903) і ін.), біля п'ятдесяти оповідань, чотири більші повісті ("Сонячний промінь" (1890), «На розпутті», «Серед темної ночі» (1900), «Під тихими вербами» (1901)), кілька п'єс, чимало статей - етнографічних, історичних, мовознавчих, педагогічних, публіцистичних. Багато переводив творів російської та закордонної класики. Цікаві його педагогічні розвідки: «Яка тепер народна школа на Україні» (1896), «Народні вчителі й українська школа» (1906) і ін.. Значну вагу мало видання "російської граматики", першої книги для читання російською мовою "Рідне слово" та інших підручників.

З 1902 р. Грінченко живе в Києві. В 1905 р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (пізніше - «Рада»), а в 1906 р. - журнал «Нова громада»; стає керівником київського суспільства "Просвіта".

В останні роки життя, з настанням реакції, підсилюються переслідування Грінченко владою. Письменник був арештований на недовгий строк. Жандарми доводять до смерті його дочку - революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, яким занедужав ще в шістнадцять років у харківській в'язниці, Грінченко виїжджає на лікування в Італію й там 6 травня 1910 р. у місті Оспедалетті помирає. Поховано письменника на Байковому цвинтарі в Києві.

Життя й діяльність Б. Грінченка для багатьох поколінь є діючим прикладом подвижництва на просторах української культури й національної ідеї. Праця була найвищим змістом і покликанням його життя. Фігура невтомного трудівника, що беззавітно віддає всі сили й час вітчизняній культурі, по праву може стояти поруч із такими титанами української нації, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка.

Все життя Б. Грінченко плекав ідею створення національної школи й прагнув до її практичної реалізації. Він зробив вагомий внесок у справу систематизації української народної освіти, визначив наукові підходи в організації шкільного навчання. Численні твори Б. Грінченка окреслюють коло наукових інтересів ученого. Вершиною його праці є чотиритомне видання «Словар української мови»  (1907-1909 р.).

Школа в с. Олексіївка Перевальського р-ну Луганської області має ім'я Б. Грінченка.

25 листопада 1988 року встановлений пам'ятник, у його честь відкритий "Меморіальний музей Б.Д.Грінченка". Міжрегіональним союзом письменників і Конгресом літераторів України була заснована літературна премія імені Бориса Грінченка. Першим лауреатом премії імені Бориса Грінченка за внесок у розвиток української літератури став відомий поет і суспільний діяч, автор більше 40 книг віршів, керівник центра "Воля слова" Юрій Кириченко.  Луганським обласним благодійним фондом підтримки регіональних ініціатив "Благовіст" заснована й щорічно вручається медаль імені Бориса Грінченка..

У 1993 році на базі ЛНУ  ім. Тараса Шевченка створений інститут грінченкознавства. Це науково-дослідна лабораторія, що вивчає творчість Бориса Грінченка, фольклор Луганщини, літературу рідного краю. Його першим директором на суспільних початках був член Союзу письменників України, кандидат медичних наук Юрій Єненко, згодом інститут очолив Олексій Неживий.

ЛІТЕРАТУРА:

Основні видання творів Б.Д.Грінченка

- Грінченко Б. Д.Твори [Текст]:В 2 т./ Б.Д.Грінченко. – К.: Наук.думка, 1990-1991. - (Б-ка укр.л-ри. Дожовт. укр.л-ра.)
Т.1: Поетичні твори. Оповідання. Повісті [Текст] / упоряд. В.В.Яременка; вступ.ст. А.Г.Погрібного .–1990. – 640 с.; портр.
Т.2: Повісті. Драматичні твори[ Текст] / упоряд.В.В.Яременко; приміт. А.Г.Погрібного, В.В.Яременка. – 1991. – 603 с.; портр.

- Грінченко Б. Д. Вибрані твори [Текст].: в 2-х т.  /Б.Д. Грінченко; упоряд. Ю.Б.Кузнецова, Н.В.Левчик; вступна стаття Н.В.Левчик. – К.:ІНТЕЛЕКТ-АРТ, 2008. – Т.1 - 448 с., іл.- (Класикики української літератури)

- Грінченко Б. Д. Вибранітвори [Текст] / Б.Д. Грінченко;упоряд., передм. та прим. П.П.Хропка - К.: Дніпро, 1987. - 459 с., 1 л. портр.

- Словник української мови [Текст] / упоряд. з додатком власного матеріалу Борис Грінченка. - К.:ГОРНО, 1927
Т. 2. - Д-Й.– 1927. – 440 с.
Т. 3. - К-Н – 1927. – 480 с.

- Словарь української мови [Текст]: В 4 т. /зібрала редакція журнала "Кієвская Старина"/ Упоряд. з додатком власного матеріалу Борис Грінченка. – / Репринт. Вид. 1907­–1909 рр.–К.:АН Украины, 1958–1959
Т.1: А-Ж. - 1958. - 494 с.
Т.2: З-Н. - 1958. - 574 с.
Т.З: О-П.- 1959.- 506с.
Т.4: Р-Я. - 1959. - 563 с.

- Грінченко Б. Арсен Яворенко [Текст] / Б//Драматичні твори . - 2008. - С. 119-149

- Грінченко Б. Д.Без хліба: Оповідання [Текст] / Б.Грінченко; вступ.ст. І.Пільгука; мал. О.Губарєва. - К.: Дитвидав УРСР, 1958. - 178 с.: іл., 1 л. портр.

- Грінченко Б. Д.Вона співа [Текст] //Акорди . - 2005. - С. 140-148.

- Грінченко, Б. Дзвоник: Вибрані твори [Текст] / Б.Грінченко; упоряд. Н.Коваленко; ред.колегія В.Я. Андрущенко та ін.; портр. та іл. худож. М.Стороженка. - К.: Веселка, 1969. – 163 с.: 6 л.іл. - (Шк.б-ка).

- Грінченко Б. Д.Князь Ігор [Текст] / Б.Грінченко; передм. О.І.Неживий. – Луганск: Шлях, 2000. – 32 с.

- Грінченко Б.Д.Поезіі. Повісті. Оповідання [Текст]. - К.:Наук. думка, 2002. - 432с.

- Грінченко Б. Д. Лесь, преславний гайдамака [Текст]. - К.:Веселка, 1991. - 135 с.

- Грінченко Б.Д. Рідне слово. Українська читанка [Текст] / Б. Д. Грінченко. – К., 1917. – 115 с.

- Грінченко Б.Д. Українська граматика [Текст] / Б. Д. Грінченко. – К., 1917. – 95 с.

- Грінченко Б.Д. Яка тепер народна школа на Вкраїні [Текст] / Б. Д. Грінченко // Житє і слово. – Кн. 4 Гринченко Б.Д. На беспросветном пути. Об украинской школе [Текст] / Б. Гринченко Б. // Маловідомі першоджерела української педагогіки. – К.: Наук. світ. – С.81-91

Переклад на російську мову

- Гринченко Б.В темную ночь. Под тихими вербами:Повести [Текст] /Б. Гринченко; пер. с укр. К.Трофимова; вступ.ст. М.Рыльского. - М.: Гослитиздат, 1961. - 398 с.

Про Б.Д.Грінченка

- Башкина В.С любовью к украинскому народу [Текст] / В.Башкина  // Ижица . – 2005 . – 4 мая (№ 18). – С. 11

- Болонская Л.Подвижник украинского слова [Текст] / Л.Болонская // Печерний город-Луганск . – 2008 . – 12 декабря (№ 58). – С. 4

- Богданець-Білоскаленко Н. Становлення світоглядних позицій Бориса Грінченка [Текст]  / Н. Богданець-Білоскаленко // Бахмутський шлях . – 2009 . – № 1/2. – С. 63–66

- Веркалець М. М. Педагогічні ідеї Б. Д. Грінченка [Текст] / М.М.Веркалець. – Київ, 1990. – 48 с. Грінченкознавчі студії. – Красний Луч:Преса, 1995. – 46 с.

- Голобородько Я. Письменник, просвітитель, учений [Текст] / Я.Голобородько //Вісник національної академії наук України . - 2004 . - № 11. - С. 57

- Голобородько Я. Ю. Універсальність духу (Місія і місіонерство Бориса Грінченка) [Текст] / Я. Ю. Голобородько//  Південний ареал. Консорціум літературної Таврії . – К. Факт, 2007: – С. 49-62

- Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка/ А.Животенко-Піанків. – К.:Просвіта, 1999. - 176 с.

- Лоповок В. Л. Лексика нравственной сферы в словарях В. И. Даля и Б. Д. Гринченко [Текст]  / В.Л.Лоповок //Владимир Даль в социальнокультурном пространстве ХХI столетия: Доклады и сообщения . – 2004. – С. 160-165

- Малахута М. Він відкрив: "Оживе Вкраїна" [Текст] / М.Малахута //Літературна газета . – 2007 . – № 4. – С. 2.

- Нродні пісні, записані Б.Грінченком на Луганщині: Із записів Б.Грінченка [Текст]  // Дивослово. – 1996. – № 9. – С.51-52.

- Зміст: Веснянки й весняні гулянки; Смерть; Не бачившися, журяться, закохані; Невістка у великій сім'ї; Ой, на горі вогонь горить; Ой, коли б я, козаченьку...; Устану я раненько.

- Неживий О. І. Для рідного слова. Творча спадщина Бориса Грінченка і проблеми національного виховання [Текст] / О.І.Неживий. - Луганськ, 1994. – 91с.

- Неживий О. Рік Бориса Грінченка на Луганщині [Текст] / О.Неживий // Ракурс-плюс . – 2008 . – 17 мая (№ 36). – С. 8.

- Неживий О.І. Із досвіду впровадження у практику навчальних закладів Луганщини педагогічної спадщини Б.Грінченка [Текст] / О.І.Неживий // Пробл.освіти. – 1996.– Вип.5. – С.104-112.

- Неживий О. Особистість учителя національної школи в доробку Б.Грінченка [Текст] / О.Неживий, Л.Корольова // Дивослово. – 1997. – № 4. - квіт. – С. 36-40.

- Великий луганчанин в центре внимания ученых [Текст] // Ракурс-плюс . – 2008 . – 10 декабря (№ 95). – С. 1.

- Сиротенко В.П. Стильове різноманіття творів Бориса Грінченко [Текст] / В.П.Сиротенко//Вісник Луганського національного педагогічного університету   ім. Т. Шевченка . – 2011 . – № 3. – С. 92-98.

- Ямковий А. А. Борис Грінченко і Луганщина : історико-біографічний нарис [Текст] / А.А.Ямковий. – Алчевськ: Свєточ, 2008. – 36 с.

Ювілейні публікації

- Вітренко Р. 130-річчю з дня народження Бориса Грінченка присвячено[Текст] / Р.Вітренко // Дивослово. – 1994. – № 3. – С.60-61.

- Омелянчук В. Невтомний трудівник [Текст]  / В.Омелянчук // Уряд. кур'єр. – 1998. – 10 груд. (№ 236-237). – С.2.

- Малько М.В. Проблема формування національної свідомості у творах Б.Грінченко [Текст]  / М.В.Малько, В.Ф.Пушко  // Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея: матеріали Всеукр. наук. конф. до 145–ої річниці з дня народження Бориса Грінченка. – Луганськ, 2008. – С. 285-287.

- Неживий О. І. Борис Грінченко в наукових дослідженнях ХХ століття [Текст] / О.І.Неживий//Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея: матеріали Всеукр. наук. конф. до 145-ої річниці з дня народження Бориса Грінченка. – Луганськ,  2008. – С. 221-227.

- Пастух Б. Сто років "Словаря української мови" [Текст]/ Б.Пастух //Літературна газета . – 2007 . – № 7. – С. 5.

- Погрібний А. Класики на новочасних випробах: Післяслово до двох ювілеїв [І.С.Нечуя-

- Левицького і Б.Д.Грінченка] [Текст] / А.Погрібний // Літ.Україна. – 1999. –14 січ. (№ 2). – С.3; 21 січ. (№ 3). – С.3.

- Ужченко В. Д. Систематизація фразеологізмів (за Грінченковим словником) [Текст] / В. Д. Ужченко // Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея: ( матеріали Всеукр. Наук. конф. до 145-ої річниці з дня народження Бориса Грінченка. – Луганськ, 2008. – С. 3-10.

Електронні ресурси

- Кравченко М. В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка [Електронний ресурс] / М. В. Кравченко: веб-сторінка бібліотечного каталогу авторефератів України електронної бібліотеки Веда. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/4514.html/ . – Назва з екрану

- Матвєєва, Т. С. Символіка психічного простору романів Б. Грінченка «Сонячний промінь», «На розпутті» [Електронний ресурс] / Т. С. Матвєєва: веб-сторінка Вісника ЛПУ імені Тараса Шевченка № 4(191) 2010 Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlush/Filol/2010_4_1/15.pdf/ .– Назва з екрану.

- Немченко, Г. Драматургія Б. Грінченка [Электронный ресурс] /Г. Немченко: веб-сторінка інтернет сайту Херсонської обласної бібліотеки для дітей. – Режим доступу : http://www.library.kherson.ua/young/tavrica/grinchenko/grinchenko_4.htm/  . – Назва з екрану

- Павленко, Н. В. Як створювався „Словарь української мови”. До 100-річчя з дня виходу у світ [Електронний ресурс] / Н. В. Павленко : веб-сторінка інтернет порталу Музейний простір України. – Режим доступу : http://prostir.museum/publications/ua?id=769/  . – Назва з екрану.

- Луганщина в лицах  [Электронный ресурс]:  в 6 дисках /Луганский Областной Совет:.
Диск 5: Сергей Бубка. Борис Гринченко [Электронный ресурс].–  Луганск:РТС, [2010]. - 1 електрон. опт. диск (DVD). – Загл. с етикетки

 

Укладач:
О.В.Манятіна, головний бібліотекар відділу краєзнавчої інформації

Редактор:
О.С.Ілліна

Комп’ютерна верстка:
Р.Ю.Аксьонов

Відповідальний за випуск:
О.В.Соцков, заступник директора з наукової роботи ЛОУНБ ім. О.М.Горького



[1] Цит. із кн.:Творчість В.Сосюри в контексті сьогодення.- Луганськ, 2008.- С.8

[2]Цит з журн.: Вісник Луганського Національного Педагогічного університету  ім. Т. Шевченка . – 2007 . – № 23. – С. 13

[3] Цит. із кн..: Ямкової А.А. Шлях довжиною в 100 років.-Луганськ : Світлиця.-1996.-С.3

[4]Цит. із кн.:Можаєв Н.М.:Каталог.-Ворошиловград,1989.- С.1

[5]Цит. з газ.:Гривна-СВ.- № 22 (394).- 29 травня 2009.-С.13

[6]Цит. із кн.:Пастухов - перший російський альпініст.-Луганськ, 2008.-С.28

[7]Цит. за газ.:Ворошиловградская правда.-1983.-14 авг.-С.3

[8]Цит. із кн.:Берег наш Луганський. - Київ, 1998. - С.165

[9]Цит. із кн..: Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка.-Луганськ, 1993.- С.3



Електронний каталог
Зведений каталог періодичних видань
Видатні діячи Луганщини
Пам'ятки Луганщини

 
Віртуальна довідкова служба
Соціальні медіа
 

Студентам та викладачам
Науковцям
Спонсорам та партнерам
Відвідувачам
Журналiстам
Краєзнавцям


Довідкові служби
Сектор реєстрації читачів+38 0642 538443
Інформаційно-бібліографічний відділ+38 0642 537361
Інтернет-центр+38 0642 537384
Відділ наукового аналізу та розвитку бібліотек+38 0642 537371
  Всі контакти


© ОУНБ iм.Горького 1999-2014 google_stat Зроблено в design.lg.ua